— Орисю, не пізніше ніж завтра ми мусимо повінчатися, — сказав він.
— Але навіщо поспішати? — здивувалася дівчина. — Нині війна і...
— Саме тому! Орисю, я більше не хочу з цим затягувати. Я і так занадто довго відкладав наше весілля. Що швидше ми повінчаємося, то краще! Чи ти вже не хочеш за мене заміж? — зі сміхом запитав він.
— Хочу, але ж не у вінчанні справа і... — Орися знітилася, замовкла, а потім сказала. — А втім, зробимо так, як ти скажеш, коханий.
— Ти завжди будеш такою слухняною? — запитав Тимофій, усміхаючись, і почав гладити її тіло під простирадлом. — Ох, яка ж ти в мене солоденька!
Вони шепотілися й цілувалися ще довго, але нарешті обох зморив сон.
Уранці Кшися тихенько прослизнула до спальні своєї господині, несучи глечик із водою для вмивання та зовсім не дивлячись поперед себе. «Щось довго спить панночка! — думала служниця, коли навпочіпки входила в кімнату і ставила глечик на стіл. — Напевно, занадто втомилася вчора — адже стільки подій сталося!» І тут Кшися подивилася на ліжко та завмерла: її панночка досі міцно спала, зате не спав молодий пан. Лежачи на спині й дивлячись на неї, Тимофій виразно підняв брови й кивнув на двері. Бідолашна Кшися навіть рота розкрила з подиву, спалахнула до коренів волосся і стрімголов вискочила з панської опочивальні. Тимофієві стало смішно, але він придушив смішок, повернувся набік і обережно притиснувся до Орисі, щоби не розбудити. Утім, згодом дівчина прокинулася. Орися розплющила томні, наче в маленької дитини після сну, очі й повернулася до хлопця.
— Доброго ранку, кохана! — Тимофій притягнув її до себе, не забувши погладити по голому стегну. — Ти виспалася?
Орися кивнула, щасливо всміхнулася, а він припав гарячим поцілунком до її шиї. Дівчина заплющила очі, мліючи від його пестощів, а потім трохи відсунулася і прошепотіла: «Тимофію, зараз Кшися прийде, — і тут їй на очі потрапив глечик із водою. — Господи! Кшися вже приходила! — вигукнула вона, викрутившись із його обіймів та підскочивши на ліжку. — Ой, яка ганьба! Що вона тепер подумає?!»
Тимофій не втримався й зареготав, згадавши, яку розгублену пичку скорчила цікава служниця.
— Та що тут смішного? — обурилася Орися.
— А що тут соромітного? Зрештою, це не її діло, що я роблю зі своєю нареченою в опочивальні!
Але Орися із сорому стала, наче печений рак, натягнула простирадло до самого підборіддя. Тимофій поцілував її голе плече.
— Не засмучуся, зіронько моя! Ліпше вставаймо. Нам іще вінчатися сьогодні! — весело сказав Тимофій, швидко вдягнувся й вийшов у коридор.
— Кшисю! — покликав він. — Я знаю, що ти тут. Іди сюди.
Кшися дійсно відразу з’явилася з-за рогу коридору. Ховаючи очі, жінка підійшла до нього. Вона то червоніла, то блідла, та всім своїм виглядом видавала погано приховуване обурення: «Треба ж! Невінчані, а вже сплять разом!»
— Відправ кого-небудь до священика, нехай йому скажуть, що опівдні я вінчатимуся з Орисею, — незворушно наказав Тимофій.
— Ах, ось як! — стрепенулася служниця, але тут же смиренно опустила очі.
— І передай Одарці, нехай накаже виставити хлопцям по бочці горілки й меду на честь мого весілля. Іди!
Кшися зібралася вже піти, але Тимофій зупинив її.
— Кшисю, зроби обличчя трохи простіше. А то маєш вигляд ображеної чесноти, — розсміявся Тимофій.
Челядниця знову спалахнула й щодуху припустила від свого пана виконувати його розпорядження.
Але повінчатися Тимофієві з Орисею не вдалося. Челядник, який бігав до священика, повернувшись, повідомив, що того немає вдома. У отця Сергія, який жив самотньо, без сім’ї, з рідні була тільки сестра, яка жила десь під Уманню. Вона серйозно захворіла, тож він безстрашно поїхав до неї, незважаючи на охоплену смутою країну. І його вже майже дві седмиці немає. А коли він повернеться — невідомо.
Тимофій сказився. Але що тут поробиш?! Він прочесав усю округу, але марно! Усі костели навколо були розорені або самими селянами, або злодіями та мародерами, а всі священики — перебиті, бо були католиками чи уніатами. Тому навіть якби вони були живими, то не змогли б освятити його шлюб через релігійні забобони. А більше в розореному і спорожнілому краю православних священиків не було. Та й до початку смути отець Сергій був єдиним православним батюшкою в усій окрузі.
— Ну не сердься ти так, коханий, — говорила йому Орися, дивлячись на Тимофія, який метався кімнатою, наче тигр у клітці, та так паплюжив прокляті релігійні розбіжності й нетерпимість, що аж гай гудів, чим мимоволі був схожим на пана Матвія — той теж мав таку саму манеру злитися.