— Не говори про те! — гнівно перебила його Орися. — Навіть не смій так думати! Ти повернешся до мене живим і неушкодженим!
Тимофій зітхнув. Він ніжно пригорнув дівчину до своїх грудей.
— Орисенько, відтоді, як я відвіз тебе з дому, уся відповідальність за тебе лежить на мені, — промовив козак. — Мій обов’язок зробити так, аби ти була захищеною від усього й нічого не потребувала. Просто після того, що між нами сталося, я не маю права залишати все так, як було до цього.
— Але ти ж не відмовляєшся від мене, — усміхнулася Орися. — Тимофію, коханий, не журися через усе це. Та хіба це так важливо, коли ми одружимося — зараз або потім? Нас більше ніхто не розлучить! І, крім того, ти хотів веселе та пишне весілля, та і я бажаю, щоби на наше весілля приїхав батько. Тож здійснімо наші мрії!
— Добре, — зітхнувши, сказав Тимофій і, згнітивши серце, погодився з тим, що Орися якоюсь мірою має рацію. Дійсно — він же не назавжди їде! Тепер він просто зобов’язаний повернутися живим, і Бог не допустить, аби хлопець не виконав свого зобов’язання перед коханою.
Коли пан Матвій дізнався про те, що брат завтра їде, то несподівано для всіх вирішив їхати з ним.
— У Волховицях я залишу Семена й усіх своїх хлопців, — незворушно сказав Клесінський. — Він показав себе якнайкраще, і я цілком можу довірити йому і маєток, і Михайлика, і Орисю. А я хочу згадати молодість! А то щось засидівся вдома.
— А як же твої польські приятелі? — запитав здивований Тимофій, бо розраховував, що Матвій залишиться вдома, і Орися та племінники будуть під його захистом. — Вони ж не схвалять таке твоє рішення.
— Ну я ж не збираюся їх про це сповіщати. І мої польські приятелі зовсім не знають про те, що ти, мій рідний брат, воюєш із козаками. Та ще й мій старший син до них долучився. А воювати з козаками куди веселіше, ніж зі шляхтою — у таборі під Глиня́нами можна легко спитися, бо там нічим іншим не зайняті, — зі сміхом відповів пан Матвій, і тут він зустрівся поглядом з Орисею. Багато прочитав він у її очах — і подив, і недовіру до нього, і водночас радість, що його не буде поруч.
«Ну що ж, моя красуне! Радій поки, але скоро ти гірко пошкодуєш про те, що знехтувала моїм коханням. Ти сама винна в усьому! Треба бути більш розважливою й не нехтувати мною! А тепер твій коханець поплатиться життям за твою байдужість до мене», — мстиво подумав Клесінський, насмішкувато дивлячись на дівчину, тому що єдиною причиною, через яку він збирався на війну, було вбивство Тимофія.
Михайлик мовчав, адже навіть не здогадувався про все страшне підґрунтя прийнятого батьком рішення. Та й байдуже йому було — залишиться батько вдома чи поїде, однаково він не звертає на нього уваги і вважає тягарем. Головне, що Орися буде поруч. А Семен, навпаки, засмутився, бо дуже хотів поїхати з любимим дядьком. Але заперечити батькові або заявити про свої бажання хлопцеві бракувало хоробрості, оскільки він чудово розумів, що тоді батько грубо його вичитає, а цього йому не хотілося. Тому Семен мовчав.
Пізно ввечері Орися, лежачи в ліжку поруч із Тимофієм, ледь утримувала сльози — так боляче їй було знову з ним розлучатися. Адже тепер, як і минулого разу, вони не знали, скільки триватиме ця розлука. Тимофій відчував, що вона страждає, але вдіяти нічого не міг, тому мовчав, лише ніжно пригортав до себе. Орися підняла голову з його плеча та сіла поруч із хлопцем, схиливши до нього обличчя. Вона ніжно дивилася на свого коханого, потім погладила його сильні плечі, її ручки ковзнули до його живота, стегон, вона почала ніжно цілувати його шию, і тут милий різко підім’яв її під себе та почав палко обсипати поцілунками. «Ягідко моя. Сонечко, — шепотів Тимофій між поцілунками. — Найгірше, що може бути, це розлука з тобою. Але я повернуся до тебе. Обіцяю!» А Орися, зручніше ковзнувши під свого коханого, віддалася йому з усією своєю пристрастю.
Удосвіта Тимофій тихенько вийшов з Орисиної опочивальні й ніс до носа зіткнувся з братом. «Ну що, загасив пожежу у штанях?» — неголосно й насмішкувато запитав пан Матвій. Тимофій зніяковів, відвів погляд, промовчав і поспішив піти. Тому й не помітив тієї лютої ненависті, якою горіли очі старшого брата.
Трохи пізніше обидва брати прощалися з Орисею. Матвій зробив це холодно й безпристрасно, наче був до неї завжди байдужий, а Тимофій уклав у свій прощальний погляд стільки кохання і пристрасті, що в дівчини защеміло серце.
— Ліпше би батько залишився вдома! Я хотів поїхати з дядьком! — ображено вигукнув Семен, коли дядько й батько виїхали за ворота.
Клесінський залишив сину всіх своїх гайдуків, пообіцявши їм щедру плату, а із собою прихопив лише Кліща.