Михайлик зітхнув. Трохи подумавши, він вирішив розповісти братові правду.
— Семене, не все так просто, як ти гадаєш. Батько дуже давно закоханий в Орисю. З тих самих пір, як вона тут живе, він домагався її прихильності й не звертав уваги на те, що вона кохає покійного дядька. Він постійно переслідував її і тепер, вочевидь, домігся свого.
Семен здивовано кліпав віями, дивлячись на молодшого брата, і був не в силах повірити йому. Він деякий час мовчав, обмірковуючи почуте, але потім запитав:
— Але чому ви не сказали нічого покійному дядькові? Чому вона, ти й челядь мовчали?
— Та тому, що тоді дядько з батьком неодмінно вирішили б це питання на шаблях, а такого не хотілося нікому. Не забувай, що вони рідні брати. Та й усі сподівалися, що коли повернеться дядько, то батько відступиться. Але, як бачиш, сама доля розпорядилася інакше.
Семен пішов від Михайлика з почуттям огиди. Йому було гидко та соромно за батька. Семен не був людиною честі й часто поступався своїми принципами і гідністю заради своєї користі та зручності, але тут чомусь відчув огиду від такого ганебного вчинку й остаточно зненавидів батька. Тому Семен випросив собі дозвіл поїхати пожити в Барі, на що Клесінський охоче погодився — йому заважали сини. Адже скоро він стане одруженим і волів би залишитися з дружиною наодинці! Він із задоволенням відправив би з Волховиць і Михайлика, але усвідомлював, що це буде вже занадто. Та й Орися почувалася краще в товаристві його молодшого сина. Тому Матвій щедро забезпечив Семена грошима і з радістю провів його в дорогу.
Коли звістка про це швидке весілля дійшла до отця Сергія, то старий священик жахнувся. Але жах його швидко змінився гнівом. Стоячи перед святими іконами, отець Сергій напружено розмірковував, перебираючи в думках сповідь свого одного не дуже порядного парафіянина.
Янко Кліщ, який став мимовільним співучасником безбожного злочину свого пана, крім мук совісті в душі, страшно боявся Божої кари. Одна справа — за дівчиськом стежити, і зовсім інша — допомагати панові в убивстві рідного брата! Замучений совістю та страхом за свою душу, охоплений жалістю до Тимофія, який прийняв мученицьку смерть, Янко не знайшов іншого виходу, окрім як покаятися у скоєному на сповіді й витримати суворий тижневий піст, що полягав у повній відмові від хмільного. Насправді Кліщ боявся напитися й вибовкати страшну таємницю свого пана. Адже тоді йому самому не уникнути жорстокого покарання. Та після сповіді Янко почувався набагато краще, упевненіше, і совість стала менше мучити старого боягуза.
Однак почуте на сповіді, немов заразна хвороба, тепер почало мучити отця Сергія. У гніві вислухав він Кліща і ще більше розгнівався та обурився, коли дізнався, що йому доведеться вінчати вбивцю з нареченою його жертви. Напружено розмірковуючи й дивлячись на святі лики, старий священик наважився.
— Господи! Не постав мені за гріх мого діяння! Прости мені, Боже, але я не можу змовчати! — вигукнув він і вийшов із храму.
Прийшовши в маєток, першою, кого зустрів отець Сергій, виявилася Кшися. Батюшка зрадів і навіть побачив у цьому хороший знак. «Це добре! Адже вона служить панні, отже, відразу проведе мене до неї», — подумав він.
Кшися шанобливо привіталася зі священиком. Вона хоч і була католичкою, але отця Сергія дуже поважала.
— Що привело тебе до нас, батюшко? — запитала Кшися, назвавши священика так, як зверталася до нього його паства.
— Проведи мене до своєї панни, Кшисю. Мені треба з нею поговорити.
— Ой, може, хоч ти, панотче, на неї вплинеш! Безталанна моя панночка! Я іноді дивлюся на неї й думаю: чи не втратила вона, бідося, розуму? Таке горе, таке горе на неї звалилося! Сидить сама не своя, очі порожні, мов у ляльки, і часто плаче. Я іноді сплю в її опочивальні й часто чую, як вона тихенько плаче ночами, — Кшися витерла сльози. — Ходімо, вона тепер весь час одна сидить.
Орися дійсно не покидала своєї опочивальні з тієї самої миті, як погодилася вийти заміж за пана Матвія, і проводила дні у спогадах і роздумах. Інколи вона здригалася від жаху, що їй доведеться стати дружиною Клесінського. Молода жінка часом шкодувала про те, що так малодушно погодилася вийти за старого шляхтича. Найкраще піти б звідси світ за очі, доручивши свою долю Богу або покластися на милосердя батька. Усе ліпше, ніж бачити задоволеного та щасливого Матвія. Кожен його погляд, кожен рух видавав у ньому пристрасть і нетерпіння — він рахував дні та години до вінчання. Орися іноді замислювалася: що взагалі утримувало Клесінського весь цей час, що вона живе у Волховицях, від того, щоб оволодіти нею насильно? Адже вона була повністю в його владі й цілком залежала від нього. То чому ж він усе-таки так домагався її згоди на шлюб? Розмірковуючи над цим, дівчині не спадало нічого іншого на думку, окрім того, що Матвій дійсно сильно кохає її, якщо не дозволяв собі вчинити з нею безчесно.