— Пане полковнику! — голос Кшисі змусив його здригнутися. — Панночка зачинилася в себе в кімнаті й не відкликається, не відчиняє. Що робити?
Клесінський подивився на служницю, потім піднявся й пішов до дверей опочивальні Орисі. Кшися ішла слідом і боялася сказати про те, що панночка замкнулася в себе після того, як її відвідав отець Сергій. Подумавши, Кшися вирішила промовчати про це — пану ні до чого це знати! І правильно вчинила — цим вона урятувала життя доброму та чесному священику.
Клесінський постукав у двері й покликав: «Орисю, відчини! Ми всі турбуємося про тебе!» — природно, що відповіді не було. Тоді він наказав: «Гукай челядь, нехай ламають двері! Може, їй зле стало!»
Пан Матвій боявся видати себе, тому дуже ретельно грав свою роль.
Коли двері зламали, то всі побачили порожню кімнату з розчиненим вікном, у яке вривався холодний осінній вітер, хитаючи й задуваючи полум’я свічок. Кшися із жахом дивилася навколо — нічого не зникло, усі речі були на своїх місцях, не було тільки її панни. Клесінський наказав усім челядникам і гайдукам обшукати маєток, сад і ближній ліс. Люди, узявши ліхтарі, прочісували всі околиці майже до ранку, але так нічого й не виявили. Жодного сліду. Молода панна немов у воду канула!
А вранці чимале здивування челяді викликало таємниче зникнення Кліща. Старий слуга безслідно зник того самого дня, що й панночка. Матвій усе зрозумів. «Ця собака таки полегшила свою совість! — розлючено думав він. — Прибравши тіло, він утік. Ну що ж! Може, воно й на краще для нього. Він дорого заплатив би мені за цю зраду! Через його поганого язика я втратив її!»
Тіло Орисі виловили зі ставка лише за тиждень. Янко спритно провернув своє чорне діло — жодна жива душа не провідала про те, що насправді сталося з дівчиною. Тіло, що стільки часу пролежало у воді, потворно розпухло, тож його змогли впізнати тільки за яскраво-синьою сукнею, тією самою, яку дівчина вдягла першого дня після свого приїзду в маєток.
Клесінський, що прийшов подивитися на страшну знахідку, жахнувся. Він чимало трупів побачив за своє життя, але вигляд спотвореного тліном тіла коханої жінки змусив його затремтіти. Невідоме досі його кам’яному серцю відчуття смертельного страху потрясло душу. Мимоволі згадалися йому останні слова нещасної: «Будь же ти проклятий!» Однак треба було тримати себе в руках, аби не видати. Погляд Матвія впав на опухлий зап’ясток тіла, і він помітив на ньому браслет — з ним Орися ніколи не розлучалася. Матвій наказав слугам зняти його. Він хотів забрати браслет собі на пам’ять.
Усі вирішили, що Орися втопилася з горя, і отець Сергій нізащо не погоджувався її відспівувати. Сердешний батюшка почувався винним. Адже це він сказав дівчині правду! Вочевидь, розум Орисі не витримав усього цього, і вона вирішила погубити свою безсмертну душу. Нещасному священику й на думку не спало, що дівчину вбили. Утім, незважаючи на всю свою жалість до покійниці, отець Сергій не міг порушити церковний канон. Досить! Він уже й так накоїв чимало лиха тим, що переступив через свої обов’язки.
А челядь дивувалася тому, як панні вдалося перебратися через частокіл, а потім через рів, щоб утопитися. Як тендітна дівчина могла це зробити сама? Може, її Кліщ убив? Але за що? І чому тоді її тіло плавало у ставку, коли він міг його закопати? Який зв’язок між старим слугою, що зник, і молодою панною, яка наклала на себе руки? Може, Кліщ допоміг їй непомітно вибратися з маєтку, а коли побачив, що панна втопилася, то злякався покарання та втік? Люди висловлювали різні версії, але нікому з них і на думку не спало, що вбивцею може бути сам пан Клесінський.
Ця смерть, оповита таємницею, породила безліч забобонних страхів. Наймерзеннішим було те, що селяни, зазвичай тихі та забиті, мало не бунт здійняли, коли дізналися, що пан Клесінський збирається поховати самогубцю на парафіяльному цвинтарі, поруч із чесними християнами.
Пан Матвій розпорядився жорстоко розігнати натовп. Однак не ризикнув наполягти на своєму, щоби не порушити зайвих пересудів, і наказав поховати Орисю за огорожею цвинтаря, у неосвяченій землі. Тіло просто закопали без труни, обличчям униз, навіть не позначили місця поховання. Вважалося, що так самогубця не зможе піднятися з могили. А якщо і спробує, то ритиме землю не вгору, а вниз і ніколи не зможе вибратися на світ Божий.
А на початку листопада до Волховиць несподівано приїхав пан Голуб. Старий Федір змучився із туги й невідомості про долю дочки — ні від неї, ні від Тимофія не було звісток. Тому старий батько зважився розшукати Тимофія, щоби побачити доньку, яка, найімовірніше, була з ним. Федір вивідав у Агафії, де саме розташований маєток його майбутнього зятя, і ризикнув вирушити в дорогу.