Як пан Анджей вивідав усі ці відомості — невідомо, хоча, вочевидь, частування горілкою в сільському шинку викликало в когось із волховицької челяді повну довіру до товариша по чарці.
Ярема засяяв, вислухавши цю коротку, але вичерпну розповідь Войтеховича, адже все добре зрозумів. «То ось воно що! Вони не поділили дівку! Тю! А я гадав... Господи, як просто, ницо та бридко все виявилося! Навіть паскудно! Заради жінки прирікати брата на підлу смерть. Цікаво, а що це за дівчина? І чому її молодший Клесінський привіз до маєтку, де вона жила з ним невінчаною? Може, панянка має солідне багатство? Але Клесінський зовсім не бідний, щоб одружитися з нужди. Напевно, панночка така вродлива, що пан Матвій мимоволі підставив ребро бісу. Виявляється, молоденьких дівчат воліють усі, хто стоїть на порозі старості. Оце пан Матвій! А втім, яка мені різниця, навіщо він вирішив із нею одружитися — з любові чи з користі? Це нічого не змінює. Тепер мій хід, і боюся, що пан Клесінський отримає не шах, а мат!» — весело подумав князь, а потім розпорядився, щоби бранця вимили й перевдягли, а потім привели до нього.
Усі ці місяці Тимофій прожив, страждаючи через невідомість. Під час битви й після перемоги козаків під Пилявцями він очікував, що Вишневецький або замучить його, або використає у своїх цілях як розмінну монету, торгуючись із гетьманом. Він не сумнівався, що Хмельницький не залишить його в біді. Натомість князь повіз його із собою. Тимофій навіть спробував утекти дорогою, але його встигли впіймати, щоправда, не заподіяли шкоди, бо князь велів його берегти. Однак охороняти хлопця почали ще ретельніше.
Час минав, а Тимофія ніхто не збирався катувати і вбивати, ніхто не викуповував, він просто сидів у в’язниці. Його добре годували, були з ним шанобливі, але ретельно стерегли. І якою буде його подальша доля, козак не знав. Ця невідомість була найжахливішою. Іноді Тимофій впадав у відчай, але потім знову опановував себе, борючись зі смутком. Він уже збився в рахунку днів і не міг точно полічити, скільки ж часу він ось так просидів у в’язниці.
Часто хлопець думав про Орисю, згадував її милий образ, її усмішку й ті слова, що вона говорила йому. Згадував, як вони були щасливі удвох у Волховицях, і ці спогади підтримували його душевні сили. «Де ти тепер, Орисенько? Що з тобою? Побачу я тебе коли-небудь знову, кохана моя? Або зустрінемося вже на тому світі?» — думав бідолаха, стискаючи в руці стрічку Орисі, яку в нього не здогадалися відібрати жовніри, бо для них вона не становила жодної цінності. Козак не міг уявити, як склалася доля його нареченої після того, як його самого зрадив рідний брат. Може, Матвій вигнав Орисю чи повернув батькові? Або ж вона й далі живе в маєтку, не знаючи, що з ним? А може, оплакує загибель? Чи вчинила так, як Ванда, — пішла в монастир, і якщо він коли-небудь здобуде свободу, то його кохана буде навіки для нього втрачена. Не стане ж він боротися з Богом за свою наречену! Версій та думок було безліч, але всі вони приносили тільки болісну душевну муку. «Ліпше мене катували б, ніж ось так мучитися душею, не знаючи, що з моєю Орисенькою!» — думав Тимофій і безсило метався у маленькій тюремній камері.
Раптом одного дня за ним прийшли.
— Ходімо, пане, — байдуже сказав йому стражник.
Першим спонуканням Тимофія було запитати, куди його поведуть і що з ним зібралися робити. Але потім він здогадався, що йому просто змінюють в’язницю. Проте, на його подив, із нього зняли кайдани, відвели до лазні й веліли привести себе до ладу. «Напевно, Ярема вирішив убити мене чистого!» — гірко всміхаючись, подумав Тимофій, але із задоволенням відмився в лазні, бо вже сам собі був огидний. І ще більшим був його подив, коли хлопцеві видали новий, багатий одяг і відвели до самого Вишневецького.