Замість відповіді Гелена достала хустинку й витерла сльози, що виступили зі сміху. Подивившись на збентеженого, червоного від гніву Влада, вона знову пирснула, але потім стрималася.
— Дивись, Владе, візьми мене кумою, як діточок хреститимеш! Інакше я міцно ображуся на тебе! І на весіллячко обов’язково запроси! Не в кожного ж козака на весіллі сама гетьманша гулятиме! — весело сказала Чаплинська.
— Ти спочатку ще нею стань, а потім на весілля лізь! — огризнувся Влад.
— Стану, не переживай! — весело відповіла Гелена. — А ти, виявляється, зовсім не такий уже й байдужий до жінок, як усім показуєш. Тільки ти наступного разу будь трохи сміливішим, а не стій, наче довбня. Ми не кусаємося. Навпаки, ми любимо зухвалих.
Влад зробив крок у її бік, але Гелена, знову весело розсміявшись, вибігла з кімнати. Він наздогнав її і схопив за зап’ясток, ривком розвернувши до себе обличчям.
— Стій! Якщо ти посмієш заподіяти хоч найменшу образу Ліорі та її доньці, то я з-під землі тебе дістану й не подивлюся, що ти баба. Тебе і Хмель тоді не захистить! — зі злістю промовив Влад. Він знав, що Гелена підступна, відчуває до нього неприязнь і не пропустить нагоди помститися за презирство, тому і злякався за Ліору.
Гелена вирвала свою руку й серйозно, без своєї звичайної кпини, з гідністю відповіла:
— Ти про інших, як про себе, не суди! Я вже обіцяла Красунчику, що не ображатиму цю жінку, і повторювати це двічі наміру не маю. Нехай собі живе тут — вона мені не заважає. І нічого мені тут погрожувати! Не такі, як ти, лякали, і, як бачиш, жива-здорова. Ліпше за собою стеж! — і гордо розвернувшись, Гелена вийшла, залишивши Влада наодинці зі своїми домислами й сумнівами.
Однак увечері, щойно Ліора поклала доньку спати, Влад підстеріг її в темному коридорі й уже без жодного стороннього втручання спокійно з’ясував те, що красуня єврейка готова його чекати, бо теж кохає. Тепер він уже не відчував своєї самотності й відчуження — на світі була людина, якій він потрібен, яка змогла його покохати і тривожилася за нього. Усвідомлення цього зігрівало Владові душу. Життя для молодого козака немов наповнилося світлом, отримало сенс — він прожив занадто багато років, ненавидячи й замикаючись у собі, а тепер Влад навчався жити заново.
Утім, їхати Владові не довелося, адже наступного дня в Чигирині з’явився сам Хмельницький.
Розділ ХХ.
ЦЕРКОВНІ ТА ЛЮДСЬКІ ПРИНЦИПИ
Бог у нас самих.
Відомо — кожен піп та інок
Дім Божий перетворює на ринок.
Хмельницький без свідків приймав молодих сотників у своєму чигиринському домі, ретельно розпитуючи Марка й Тимофія про всі подробиці їхньої подорожі до Севська, уважно вислухав усе, що їм удалося дізнатися й почути в московських землях. Гетьмана надзвичайно турбувало те, що московські воєводи зі своїм царем робитимуть далі, бо двоє молодих козаків були не єдиними, хто перехопив листа між воєводами й поляками. Таких листів було декілька, і їхній зміст тривожив гетьмана — московити практично прямо писали про те, що готові прийти на допомогу полякам у війні проти українців. Тому Хмельницький задумливо дивився кудись у куток, ретельно обмірковуючи почуте.
— Гадаю, навіть не варто вас двох і попереджати про те, що це все треба тримати в таємниці. Ви й самі це чудово розумієте, — сказав він, дивлячись на двох молодих козаків. — Знову прибув гонець із листом від пана Киселя, тож завтра буде загальна Рада, де й зачитаємо листа й де вирішуватимуться інші, не менш важливі питання. Ви теж мусите бути. Подивимося, чим порадує нас пан воєвода. Але боюся, що нічого доброго він нам не напише. Як завжди, красномовно переконуватиме в тому, які ми всі тут негідники, і вимагатиме від нас покори. Ми потрапляємо в дуже скрутне становище. Сейм уже оголосив збір посполитого рушення, і я не сумніваюся в тому, що воно почало потихеньку збиратися. Нам треба буде йому протистояти. Я не схильний недооцінювати шляхту — гординя і чванство не завжди позбавляють їх можливості пристойно битися. Однак ми теж здатні дати їм гідну відсіч. Але якщо московити вдарять нас у спину, то настане крах усьому, чого ми досягли. Саме цього й домагаються поляки та, найімовірніше, проситимуть у нас подовження перемир’я, наполягатимуть на переговорах, адже цар досі вагається й не дає сейму однозначної відповіді. Утім, московські війська вже збираються біля кордонів. І нині ми теж мусимо виграти час, аби переконати царя в тому, що ми... — тут Богдан перервався, бо до кімнати безцеремонно ввійшла Гелена.