— Дозволю, — коротко відповів Кривоніс. — Нагодуй дівчину, а я піду, у мене ще справ багато. Орисю, сьогодні вже заночуєш тут, а завтра відвеземо тебе до священика.
Орисі довелося вечеряти з Максимом удвох. Дівчина нічого не їла з учорашнього вечора, але однаково апетиту не було. Марно вона намагалася не думати про пережите, але знов і знову в пам’яті спливали страшні картини.
— Не смачно? — насмішкувато спитав Максим, дивлячись, як Орися перебирає ложкою куліш.
— Ні, смачно. Просто не можу їсти, не йде.
«Звичайно, не йде! Схоже, вона надто перелякалася. Ох, баби! Вічно з ними морока! Ну, зараз я це виправлю», — подумав Максим та налив у кухоль міцного, витриманого меду і простягнув дівчині зі словами:
— Випий, Орисю, тобі від цього стане легше.
— Що ти, пане! Я не п’ю такого! — жахнулася дівчина. — Це недобре!
— Зате від цього ти добре заснеш! Нумо, пий! — наполягав Максим, підморгнувши їй, і, обнявши Орисю за плечі, підніс до її губ повну кружку. — До дна! От молодець!
Він змусив її випити всю кружку. Мед обпік горло і шлунок так, що в Орисі навіть сльози на очах виступили і її пересмикнуло.
— Фу! Яка гидота! — промовила дівчина, кривлячись. — Як ви її п’єте?
— Який козак меду з горілкою не п’є, той не козак! — з усмішкою відповів Максимко.
Згодом від меду, випитого практично на порожній шлунок, Орися сп’яніла — тілом розлилися тепло і знемога, голова запаморочилася, і її почало хилити в сон. На бенкетах у пана Матвія жінки пили тільки вино й ніколи горілку та мед. Але вино було легке, та й дами пили його потроху. Орися спробувала піднятися, але її хитнуло, і вона впала б на долівку намету, якби Максим не підхопив її.
— Схоже, я трохи пересолив! Прости мені! Треба було тобі половинку дати, — зі сміхом сказав він, укладаючи дівчину на повстяну підстилку, де зазвичай спав його батько. — Але байдуже, до ранку тобі полегшає. А поки спи.
Під дією міцного меду захмеліла Орися швидко провалилася в сон без сновидінь і жахіть.
На ранок Орися прокинулася не в найкращому вигляді: Максим поклав її спати просто в сукні, яка тепер безнадійно зім’ялася, корсаж дуже надавив тіло, а коса розтріпалася, і пасма з неї стирчали навсібіч. Крім того, нила голова, віддаючи у скроні, та страшенно хотілося пити. Піднявшись, дівчина подивилася на свою пожмакану сукню. «Господи! Яка ганьба!» — подумала Орися, згадавши учорашній кухоль меду. Вона як могла розправила спідницю, причесалася й виглянула з намету. Сонце вже піднялося, але було ще досить рано. Деякі козаки вже не спали, і Орися не наважилася пройти через кіш до річки — їй дуже хотілося пити, а в кого можна попросити води, вона не знала.
— Ти куди зібралася? — гукнули її.
Орися озирнулася й побачила Максима, який невідомо звідки з’явився біля шатра.
— До річки. Мені треба вмитися й дуже хочу пити, — зніяковіло відповіла вона, відвертаючись.
Максим увійшов до намету свого батька й виніс їй звідти глечик із водою.
— Ось! Під носом у тебе вода була! — хихикнув він.
Орися збентежено взяла глечик і зробила ковток. Пити хотілося так сильно, що бідна дівчина ледь не випила весь глечик. Максимко тільки всміхався, дивлячись на неї.
— Ходімо до річки! Я проведу, щоби до тебе ніхто не причепився, — сказав він, коли дівчина нарешті втамувала спрагу.
Максим відвів Орисю до річки подалі від козацького коша й залишився на шанобливій відстані. Дівчина підійшла до води і, зачерпнувши в долоні, бризнула собі в обличчя, притуливши мокрі руки до скронь. Стало трохи легше. Тоді Орися вирішила скупатися. Кущі близько підходили до річки та заслоняли її від сторонніх очей, тому вона зняла одяг і увійшла у воду, яка не встигла охолонути за коротку літню ніч і була тепла, наче парне молоко. Утім, купання все-таки освіжило дівчину. Вибравшись на берег, Орися наділа нижню сорочку та оглянула сукну — плями крові на спідниці вже стали зашкарублими. «Неможливо їх відіпрати. Це марно. Доведеться знову надіти, — зі здриганням подумала дівчина, натягуючи сукню. — Не в одній же сорочці мені ходити!»
— Орисю, ти там жива? Чи не втопилася? Чого так довго? — пролунав стривожений голос Максима.
— Жива, — відповіла дівчина.
Кущі розсунулися, і молодий козак підійшов до неї. Дівчина сиділа на березі, розплітаючи намоклу від купання косу. Максим присів поряд. «Гожа дівка! — подумав він, більш пильно, ніж учора, роздивляючись Орисю. — Пощастило Красунчику!»
— Ти пробач мені за вчорашнє. Не варто було так тебе поїти! Але я хотів як краще! Тобі дуже зле після меду? — зніяковіло запитав хлопець. Його вчорашній кураж уже пройшов, і тепер Максиму було навіть трохи соромно за свою вчорашню, нелюб’язну поведінку.