— Відтоді, як ти, Юрку, служиш у мене, я прикипів до тебе, наче до сина, — почав Оссолінський, — і вельми задоволений тобою, тому смію сподіватися на твою відвертість. Що в тебе сталося? Розкажи мені все так, наче я твій батько.
Юрій зітхнув. «А може, і справді розповісти все канцлерові? — подумав хлопець. — Він набагато мудріший за мене, добре до мене ставиться й неодмінно дасть добру пораду». І Юрко правдиво повідав канцлеру всю історію свого щасливого кохання й нещасливого сватання. Оссолінський вислухав і відчув невеличку досаду. «Ну ось чому він обрав доньку саме цього фанатика? Невже Варшава так збідніла красунями, що молоді люди зазіхають на тих дівиць, у яких напівбожевільні батьки?» — незадоволено подумав він, а вголос сказав:
— Я чув про ревну побожність пана Дашкевського, яка межує з фанатизмом. Але що я можу тобі порадити з висоти своїх прожитих років! Що значить релігія? Релігія — це Бог. І ви, православні, і ми, католики, віримо й почитаємо одного Бога. То чи є для тебе різниця, за яким обрядом молитися Христу? Головне, що ти чтиш Його й молишся Йому. І, крім того, коли ти станеш католиком, це відкриє тобі не тільки шлях до шлюбу з коханою дівчиною, а й багато інших, які нині через твою прихильність до грецького обряду для тебе закриті. Ти ж не будеш постійно моїм секретарем. Треба думати про своє майбутнє, а успішним його може зробити тільки навернення в католицтво. Тому подумай, Юрію, чи не настав час зробити важливий, а головне — правильний вибір?
— Слова твоєї княжої милості мудрі і вказують мені єдиний істинний шлях, який може зарадити моїй біді. Але ж твоя милість не раз говорив мені, що поважає мене за мою чесність. Тому я не смію приховати від твоєї милості, що для мене принципово важливий обряд. Мій прадід, дід, батько — православні. То чи маю право я, їхній нащадок, відступитися від віри своїх предків заради особистої користі? Боюся, що таке відступництво ляже плямою на мою честь та відійме в мене твою прихильність, мій князю, — обережно відповів Юрій, якого насправді покоробила така порада.
— Як шкода, що молодість наділена лише благородством і абсолютно позбавлена розважливої практичності! — усміхнувся Оссолінський. — Найбільша твоя чеснота — це твоя чесність. Але, на жаль, це ціную лише я. А що тобі порадив батько?
— Я не звертався до нього з цим питанням і вважаю, що це буде недоречним, оскільки твоя милість перший запитав мене про це й перший дав пораду. Тому буде негідно шукати інших радників, крім мого князя, — Юрій спритно пустив у хід лестощі, що надзвичайно сподобалося Оссолінському.
— А шкода! Шкода, що ти нехтуєш батьком, — задоволено сказав канцлер. — Пан Матвій надзвичайно прагматична людина й неодмінно знайшов би вихід із цієї ситуації. Але я побоююся, що він не схвалив би твого вибору. І певною мірою він матиме рацію — кохання минає, а влада і вплив мають залишатися. А пан Дашкевський, на жаль, не володіє ні тим, ні іншим. Але, як кажуть, серце — це така істота, яка не слухає наказів розуму. Тому все-таки подумай над моєю порадою. Добре подумай! Утім, якщо тобі неприємно змінювати віру заради одруження на панночці, тоді вибери авантюрний спосіб. Умов її повінчатися з тобою потайки, а потім оголосите все її батькові. Звичайно, він буде гніватися, але тут втручуся я. Сумніваюся, що він відмовить самому великому коронному канцлерові! Так само сумніваюся, що і твій батько гніватиметься, якщо я за тебе вступлюся, — і він хитро підморгнув своєму молодому секретареві.
— Як мені дякувати моєму князеві за доброту й ласку до мене, скромного слуги? — вигукнув Юрій, надзвичайно схвильований і розчулений такою теплою участю коронного канцлера в його сердечних справах. — Відтепер усі мої помисли, прагнення й навіть життя моє будуть спрямовані на те, щоби вічно служити на благо твоєї милості!
— Ну, це занадто висока ціна за звичайне людське щастя! — відповів Оссолінський. — Вирішуй це питання зі своєю коханою, а там побачимо. А поки, мабуть, іди. Напишемо листа завтра вранці.
Юрій шанобливо, трохи улесливо, відкланявся й вийшов майже щасливим. Оссолінський усміхнено проводив його поглядом. Насправді канцлер, даючи такі поради своєму секретареві, щиро бажав йому щастя та неодмінно хотів допомогти, адже дійсно відчував до нього прихильність. «Мій секретар має все, щоб улаштувати найвимогливішого тестя — молодість, багатство, благородство і блискуче майбутнє. І якого біса цей дурень, Дашкевський, ставить якісь релігійні принципи вище за такий вигідний шлюб? Ніколи не зрозумію таких людей!» — подумав канцлер та пішов вечеряти.
А Юрій поспішив до будинку своєї Габріели. Він розумів, що побачити дівчину в нього не вийде, тому вирішив піти іншим шляхом, який лежав через бездонну кишеню Агнешки, служниці його коханої дівчини. Агнешка частенько прикривала зустрічі своєї панни і красеня Юрія, за що останній щедро платив їй. Ось і тепер Юрій розраховував діяти через жадібну служницю. Він знав, що Агнешка щовечора виходить у сад, оскільки там її зазвичай чекає коханий. А пані Дашкевська, матінка Габріели, була надзвичайно суворою щодо таких речей. І замість того, щоби натиснути на служницю, пригрозивши розкриттям її таємниці, Юрій волів чесно платити їй за збереження своєї. Що ж, благородство іноді буває марнотратне!