І ось, подивившись у блакитні очі Ванди, Тимофій прочитав у них палке кохання та усвідомив, що він накоїв тоді. Коли він покохав Орисю, то вповні пізнав, що таке розлука з коханою людиною, що таке печаль і туга. І тепер йому було нестерпно соромно перед дівчиною.
— А поклади-но її на землю, Красунчику. Перев’язати треба, — спокійно сказав Данило, кинувши погляд на дівчину.
Тимофій обережно опустив Ванду на траву, старий козак мигцем глянув на закривавлений корсаж сукні і, діставши кинджал, безцеремонно розрізав його.
— Ти що робиш? — обурився Тимофій, відводячи очі.
— А як мені вгамувати кров і перев’язати, коли її в груди ножем ударили, а одяг заважає? — незворушно відповів Данило. — Та й що тут соромітного? Чи я жіночих грудей не бачив? А ти чого безсоромно баньки п’ялиш?! — гримнув він на Гриця, який за підлабузницькою звичкою терся біля свого сотника й не міг відвести погляд від голих дівочих грудей. — Піди ліпше ще полотна принеси!
Грицько трохи почервонів і моторно приніс чисте полотно. Данило вміло перев’язав рану нещасній дівчині. Ванда була такою слабкою, що навіть не усвідомлювала того, що оголена до пояса.
— Куди тепер? — запитав Данило.
— До Волховиць. До них недалеко, — відповів Тимофій, сідаючи на коня.
Данило мовчки підняв дівчину й передав Тимофієві, який обережно посадив її поперед себе, поклавши її голову собі на плече, бо довезти дівчину інакше було неможливо. «Господи, а якщо я побачу у Волховицях те саме, що побачив тут? Боже, відведи й заступи! Хто ж напав на Залеських — селяни чи козаки? І що мені потім робити, якщо я знайду біля свого будинку козаків? Мені що — воювати зі своїми товаришами?» — думав Тимофій, обережно підтримуючи Ванду, і боявся побачити Орисю вбитою. Він їхав так швидко, як тільки можливо було везти поранену дівчину.
— Пане Тимофію, — тихо мовила Ванда, дивлячись на нього, — невже це справді ти, а не видіння? Але як ти тут опинився?
— Я їхав додому, панно. Ти ліпше мовчи, не розмовляй, зараз доїдемо до Волховиць, і там про тебе подбають.
— А моя сім’я? Де вони? Що з ним? Вони вижили?
Тимофій відвернувся, бо не знав, як сказати нещасній дівчині про те, що вся її сім’я загинула. Але Ванда сама все зрозуміла й тихо заплакала. Він не став нічого говорити дівчині — нічого йому було сказати, та й не зміг би він тепер утішити її жодними словами.
Із-за повороту дороги назустріч Тимофієві виїхав один із його козаків, якого він раніше відправляв уперед, та доповів, що бачив біля його маєтку озброєних людей.
— Хто ці люди? Селяни чи козаки? — запитав Тимофій, хмурячись.
Його терзали суперечливі почуття: з одного боку, він розумів, що не зможе підняти руку на селян, які мстять своїм жорстоким панам, адже він сам баламут; а з іншого — усвідомлював, що помста не має поєднуватися з відвертим грабунком та мародерством.
— На козаків вони не схожі. Це голота якась. Вони стовпилися перед твоїм будинком і не знають, що робити. Твій маєток, Красунчику, так укріплений, що не для їхніх зубів. Не будинок, а справжня фортеця! — відповів йому козак.
— Це звичайні злодії й розбійники! — запально сказав один із його людей, під’їжджаючи ближче до свого сотника. — Вони називають себе козаками, хоча насправді не є ними, підбурюють селян і влаштовують нальоти та грабежі.
— Якщо це дійсно так, то спуску їм давати не можна, — сказав Данило, і його підтримала решта. — Годі ганьбити й кидати тінь на все козацтво!
Тимофій скинув брови — він не очікував, що його козаки так мислитимуть. Він розумів, що більша їх частина пішла у Військо Запорізьке не лише боротися за свободу, а й тому, що сподівалася трохи розжитися видобутком на цій війні — а як же без цього? «Вочевидь, для моїх хлопців одна справа — набрати добра в бою, і зовсім інша — на когось напасти з тією самою метою! Вони вважають таке ганебним», — подумав він.
— Тоді, хлопці, їх треба переловити живими. Подивимося, хто це й за кого вони себе видають. Грицю! Візьми панну. Залишишся тут, у лісі, і подбаєш про неї. Тільки гляди мені, обережно! — наказав Тимофій, передаючи хлопцеві дівчину.
Нещасна Ванда ні на що не звертала уваги, тому байдуже перейшла з одних рук в інші. Грицько, досі збентежений побаченим під час перев’язки видовищем, дбайливо узяв дівчину на руки й поніс на невелику лісову галявинку.