— Як вона, няню? — запитав Тимофій, згадавши про нещасну дівчину.
— Ой! — нянька гірко зітхнула і схлипнула. — Оксана сказала, що може не вижити, надто слабка. Відведи й заступи, Господи!
«Бідолашна дівчина! Якби я приїхав трохи раніше, то всі вони були б живі!» — подумав Тимофій.
— Я чого прийшла, — сказала няня, — тебе панна Ванда кликала. Але я не знаю навіщо. Сходи до неї!
Тимофій кивнув і вийшов. Проминувши коридор, він увійшов до однієї зі спалень, де розмістили Ванду. Дівчина напівлежала в ліжку, бліда і слабка, а погляд її байдуже ковзав кімнатою. Але, побачивши Тимофія, Ванда трохи пожвавилася й ласкаво всміхнулася хлопцеві.
— Пане Тимофію, дякую тобі. Ти врятував мене, — сказала дівчина, коли він уклонився їй і поцілував її слабку ручку. Вона дивилася на нього й не могла надивитися. Адже стільки часу сумувала за ним!
— Мені дуже шкода, що я приїхав надто пізно й нічим не зміг допомогти ані тобі, ані твоїй родині, — відповів Тимофій, почуваючись, мов на голках, під її поглядом.
Вії Ванди затремтіли, і вона відвернулася.
— Не вини себе, пане! Отже, так було завгодно Богу. Я кликала тебе, щоби попросити про послугу: пане, накажи своїй челяді, аби вони поховали моїх батьків і сестру, — попросила дівчина.
— Я вже наказав це зробити, панно, не турбуйся про те. Їх уже поховали.
— Дякую, — прошепотіла Ванда й тихо заплакала. — Будь ласка, залиш мене одну.
Зітхнувши, Тимофій вийшов. У коридорі його чекала Оксана. Знахарка подивилася на молодого шляхтича й мимоволі відвела погляд. «Йому треба знати про все, але як би і справді не вийшло біди від цього!» — подумала жінка. Та Тимофій зрозумів її погляд по-своєму.
— Невже ти нічим не можеш їй допомогти, Оксано?
— Дасть Бог, панна викарабкається. Їй пощастило, що лише штрикнули ножем, але вона втратила так багато крові, що дивуюся, що досі жива. Якщо переживе цю ніч, то, може, і видужає, — відповіла знахарка, хоча її душу терзали сумніви.
— Прошу тебе, залишись із нею на цю ніч, — попросив Тимофій, і Оксана ствердно кивнула.
Тимофій зітхнув і пішов на обійстя перед будинком, де розташувалася вся його сотня. Сумлінна Одарка ретельно виконувала свої обов’язки ключниці — вона встигла і приструнити розбурхану челядь, і розпорядитися щодо вечері для такого гурту, і прислужити Ванді, і зробити купу інших дрібних та необхідних справ. І як тільки вона скрізь устигала?
Вийшовши з будинку, Тимофій присів поруч із Данилом і Грицем, які безцеремонно розсілися на ґаночку. З будинку вийшов Семен і теж примостився біля улюбленого дядька. Зазвичай верткий Грицько був пригнічений сьогоднішніми подіями. Особливо вразило хлопця те, що Красунчик, виявляється, дуже знатний і багатий шляхтич. У розумінні Гриця, що з самого малечку був хлопом Чаплинського, який іноді ставився до нього гірше, ніж до дворових собак, вищим щастям у житті було шляхетство. Він дивився на свого сотника й не міг зрозуміти, чому такий, як він, став низовим козаком. Адже Тимофій має все, що треба для щастя — вроду, багатство, шану й волю. Гриць мріяв стати козаком, тому що в його свідомості це означало свободу від холопства. А ще він люто ненавидів шляхту. Але його сотник, до якого він відчував симпатію, був шляхтичем, щоправда, не схожим на інших. І як усе це осмислити? А ще сьогодні його до глибини душі зворушило нещастя Ванди. Сидячи з дівчиною в лісі, Гриць дивився на гарненьке личко молоденької панночки й відчував до неї нестерпну жалість. «Хіба вона винна в тому, що інші творили жорстокість? Хіба можна вбивати тих, хто слабший за тебе?» — думав Гриць, і ці роздуми почали змінювати його світогляд.
А Семен почувався чудово — його не терзали моральні вишукування та копання в собі самому, а винищення розбійників він сприйняв як пригоду. Та й діяв він пліч-о-пліч з улюбленим дядьком! А головне, поруч не було Михайлика, на якого неодмінно переключився б Тимофій, забувши про нього. На щастя, Семену не спало на думку те, що якби поруч була Орися, то Тимофієві взагалі ні до кого не було б діла: ані до нього, ані до Михайлика. Інакше він неодмінно зненавидів би й Орисю.
«Може, попроситися до дядька в сотню? От би було добре! Ох, ні! Батько ж приб’є мене! Він задумав мене неодмінно або одружити, або відправити ще до кого-небудь на службу. Нічого не поробиш! Доведеться підкорятися», — засмучено думав Семен.