А потім невпевнено промовила:
— Можливо, вона його… покохала…
У нас аж щелепи звело: ну й дурепа! Знайшла місце!
Краще б поговорили про це ввечері в дортуарі!
Обличчя вчительки стало суворим:
— Кохати можна лише свого законного чоловіка! У протилежному випадку — це злочин, перелюбство, яке має бути суворо покаране! — і звернулась до секстетів: — Хто ще думає так, як Ліл?
Запала тиша, не підвелась жодна рука.
Ще б пак! Я потайки показала Ліл кулак: кретинко, звідки такі думки? Тепер «сотки» не світять нікому! Ну, невже не зрозуміло те, що ми вчили ледь не з дитинства: чоловіка обираєш раз і назавжди, до кінця життя.
А якщо це так, то про яку ще любов, крім цієї, може йтися?!
Ліл ще нижче опустила голову. Мені стало шкода її, і з вуст саме по собі вирвалось:
— Через це не вбивають…
Дякувати Богу, ніхто не почув. І суддя Рів благополучно винесла «мадам де Реналь» смертний вирок.
Але все одно в загальній сумі кількість наших балів не перевищила сімдесяти. Ми, як завжди, пасли задніх. Настрій було зіпсовано.
Причому вдруге! Адже, як би потім не тривав цей день, звістка про смерть Тур і наше фіаско змусили нас іти на нічний відбій, похнюпивши носа.
Звісно, оцінки ще можна виправити.
А те, що випадково підслухала та й зопалу повідомила всьому класу Ліл, стало справжньою пухлиною, котра почала пускати свої підступні корені у весь організм нашого секстету. Адже, незважаючи на те, що Мовчання було однією з наших найголовніших заповідей, мало хто втримався, аби хоч пошепки, хоч під страхом найлютішої кари з боку керівництва не поділитися новиною з іншими. І хоча всі старанно мовчали, сама атмосфера в ЛСД на вечір добряче наелектризувалася.
Цікавість розривала нас навпіл. Ми ходили з опущеними очима, щоб Вчителі й Вихователі, а тим паче пані Директорка, не викрили злочину підслуховування.
Але, як я вже казала, їм було не до нас.
Ми помітили, що в цей день замість двох — вранішньої і вечірньої — в кабінеті пані Директорки збиралися аж чотири наради.
На вечерю нам дали вишневий пиріг, котрий зазвичай пекли лише на вихідні…
Я ледь дочекалася ночі, щоб докладніше розпитати Ліл про почуте.
Спочатку Ліл мовчала, адже вже пошкодувала про свою нестриманість.
Ми поклялися мовчати. І Ліл розповіла таке.
Після сніданку, хвилини за дві до того, як ми почали шикуватися в шеренги, щоб іти до шкільної будівлі, вона нестримно захотіла до туалету і…
— Ну, про це можеш без подробиць! — увірвала її нетерпляча Рів.
Так от, захотівши до туалету, Ліл виявила, що наша вбиральня якраз зачинена на п’ятихвилинну санітарну обробку, і спустилася поверхом нижче, туди, де розташовувався кабінет пані Директорки.
Швиденько зробивши свою справу, Ліл, щоб не порушити тиші коридору, почала прокрадатися вниз і…
— Ти навмисне тягнеш час? — ще раз суворо увірвала її Рів. …і тут помітила, що двері кабінету прочинені! І звідти долинають голоси.
Ліл злякалася і причаїлася в еркері коридору за скульптурою Венери Мілоської, адже не хотіла, щоб її упіймали не на своєму поверсі та ще й під кабінетом. І почула жахливу історію…
Точніше, уривки жахливої історії і вигуки всього викладацького складу.
Ліл зрозуміла: Тур загинула від руки чоловіка, Алекса.
— Алекса? Чому? — хором запитали ми.
— Ну… — завагалася Ліл. — Пані Директорка говорила надто тихо, але я почула, що…
Ліл перехрестилася і переляканими очима блимнула на нас.
Ми скупчилися в темряві дортуару біля широкого підвіконня: Мія та Іта трусились чи то від холоду, чи від хвилювання, Рів всілася по-турецькому, Озу і я стояли, спершись ліктями на коліна Ліл (щоб вона часом не втекла!) — і нетерпляче чекали на відповідь. — …почула страшне: Тур… закохалася… в іншого…
В стріта! — на одному диханні вимовила Ліл і ледь не знепритомніла.
Наш стан також був близьким до цього.
— В іншого?!
— Стріта?!
— Ти це точно почула?!
— Нібито… Щоправда, пані Директорка сказала щось про «версію». Вона… Вона… — Ліл напружилась, пригадуючи. — Вона сказала: «Дотримуємось цієї версії!» і стукнула по столі чимось важким… Я злякалася і побігла вниз…
Зависла нестерпна пауза.
— Як Тур могла? Фу! — нарешті сказала Мія.
— Ганьба… — вимовила Іта.
— От вам і Флобер у реальності! — криво посміхнулася Рів.
Ліл скинула зі своїх колін наші руки, пішла до свого ліжка, лягла і накрилася з головою ковдрою.