Тобто ту частину розповіді, з якої буде зрозуміло, як і де ми живемо, про що мріємо, чого боїмося і до чого прагнемо.
Постараюсь описати це якнайкраще, хоча воно й забирає багато часу. Але ж не можна заковтувати майбутній текст від самого початку, ніби машина для знищення паперів. Вправно викладати свої думки — одна з важливих речей у нашому навчанні і, звісно, подальшому житті, яке чекає на нас за стінами улюбленого закладу.
Отже, варто все пояснити. Тобто — створити «експозицію».
І почну я з наших імен, які стрітам можуть здатися трохи дивними.
Хоча ні! Спочатку ще пару слів про «стрітів».
Так ми називаємо всіх, хто перебуває поза межами таких пристойних навчальних закладів, як наш ліцей. Раніше, років десять-п’ятнадцять тому, їх називали «вуличними». Але мені здається, що «стріти» лунає краще і пристойніше, ніж це просте і трохи вульгарне поняття — «вуличні».
Зараз так вже не кажуть. Скажу більше: вимовити таке — все одно, що вилаятись. І отримати за це «червону догану».
Ну от, тепер доведеться пояснювати, що таке «червона догана»! Адже є ще синя, зелена, жовта і найстрашніша — чорна…
Поясню коротко: за кожен некоректний вчинок, помилку чи слово ми, учениці, протягом навчального року отримуємо від пані Директорки кольорові картки. За словесні помилки — червоні, за погане засвоєння навчального предмета — сині, за погану поведінку — жовті, за хиби у зовнішньому вигляді — зелені. Про чорні краще промовчати!
«Чорна догана», тобто чорний квадратик картону — це вже вирок! І — карцер.
Кожна «догана» пронумерована і продубльована. Дублікат залишається в шухляді пані Директорки. Тому ці картки ми ретельно зберігаємо як страшне нагадування про покарання наприкінці року. І готуємося до нього.
Неважко здогадатися, що ті, хто набрав більше червоних карток, мусять виправити свою мову шляхом різних завдань, які нам дає пані Директорка. Скажімо, минулого року одна семикласниця вивчила напам’ять п’єсу Шекспіра в оригіналі і декламувала уривки в актовому залі, доки не знепритомніла.
Володарки «жовтих доган» прибирають територію і вдень, і вночі.
А «зелених» позбавляють всіх благ у виборі одягу чи косметики…
«Чорні»… Ох… Просто сидять в карцері. Стільки днів, скільки мають тих карток.
Це — справедливі покарання.
Звісно, всі ми боремося, щоб цих доган було якомога менше.
Тепер, як і обіцяла і поки не заплуталась, почну з імен.
Тут також все просто.
Наші імена — не іноземні, як це може здатися на перший погляд. І не прізвиська (не дай Боже: у нас це карається «жовтою доганою»!). Це усього-на-всього перші літери наших повних імен! Не більше того!
Така форма звертання була прийнята дуже і дуже давно, ще в часи наших прабабусь. Але досі вважається дуже зручною у спілкуванні.
По-перше: коротко і ясно, по-друге, добре запам’ятовується, по-третє, як пояснює шкільний психолог, «не дає вийти емоціям за рамки особистості». Це досить складне пояснення. Я розумію його так: кожен сам по собі, ніби квартира чи вілла з домофоном, куди не потрапиш, не знаючи повного набору цифр.
Звісно, в наших анкетах, які заповнюють рідні і близькі, посилаючи нас до цього закладу, стоять звичайні імена і прізвища. Але за роки перебування в його стінах ці імена витираються з пам’яті, адже голова наповнюється купою інших знань. Тут вже не до того, щоб пам’ятати, хто ти така — Ганнуся чи Марія. А ще спробуй запам’ятати по батькові та прізвище! Суцільна маячня!
Одного разу, присягаюсь, суто випадково, коли Озу хворіла, а я відсиджувала біля її ліжка в лазареті необхідну для виявлення милосердя годину, то підгледіла, що в її анкеті, котру переглядала медсестра на предмет спадкових хвороб, записано, що її звуть Ольгою Зенонівною Урбанською.
Скорочено і є — Озу. Гарно і коротко.
Можливо, Рів звуть Раїсою чи Розою, Ліл — Ларисою або Ліною.
Але це банально і не романтично. Тому я рада, що мене звуть Пат.
Ночами, коли не спиться або за розкладом настає час «романтичних дівочих мрій» (які ми потім занотовуємо в окремий загальний зошит для майбутніх поколінь курсанток ліцею), я уявляю, що моє повне ім’я — Патрисія чи Памела.
Звучить гарно, як у леді.
Ну от. З іменами покінчено.
Тепер про той урок, на якому сьогодні я маю виявити впевненість і бездоганне знання матеріалу.
Я обожнюю літсуд!