— То що, шановні, як ми домовлятимемось? О котрій годині збір?
Компанія загомоніла.
— Прекрасно, — підбила підсумки Ада Василівна. — Отже, орієнтуємося на Олега Вікторовича, йому найдовше. Збираємося тут о пі в на четверту. Чи в кого є ще які свої справи? Магазини і так далі...
— Взагалі-то я збиралася ще дещо встигнути, — невпевнено сказала Ольга. — Але до того часу повинна справитися. Якщо ні, то не чекайте. Повернуся автобусом.
— Отже, пів на четверту. Кого не буде за двадцять хвилин — повертатиметься самотужки.
Троє вийшли, а машина з начмедом рушила далі.
— Ну що, вперед? — доволі оптимістично промовив Мапенко.
— Я ще до кіоску, — сказала Ольга.
— А мені цигарки купити, — без особливого оптимізму промо— вив Олег.
— Ну, як знаєте... — і, махнувши рукою, статист рушив до корпусів, похитуючи дипломатом.
Вони перезирнулися.
— Чого він так радіє? — не зрозумів Олег.
— Не знаю... — відповіла Ольга. — Я взагалі-то не любитель цих виїздів до області — маю на увазі, в справах. Адже нашого брата тут, як правило, не хвалять. В основному дають чортів та нові вказівки.
— Це точно, — погодився Олег. — У такому випадку, як ви сприймете мою пропозицію поліпшити поїздку? Я ж збирався запросити вас на каву! Ви пам'ятаєте?
Якусь мить Ольга думала, а потім відповіла:
— Ну, давайте... Тільки у цьому разі нам доведеться повертатися якимось із вечірніх поїздів.
— Влаштовує, — сказав Олег. — Отже, ходімо.
— А як же ваші цигарки? — здивувалася Ольга.
— У мене щойно розпакована пачка.
— То ви це навмисно?
— Ну, я ж узявся позбавляти вас від...
— До Віталія Івановича я не маю якоїсь особливої антипатії, — посміхнулася вона.
— Що ж. Маю я і для себе колись постаратися, — цілком серйозно відповів Олег.
Тачанівський зам по культурі Васєчко, який міцно тримав у руці склянку мінеральної води, несподівано зблід і помацав себе ззаду нижче пояса, а потім скочив і, не звертаючи уваги на здивованих друзів, дременув із буфету.
— Куди? — загукали йому навздогін. — Ще п'ять хвилин!
Та чиновник, не обертаючись і якось незграбно припадаючи на ногу, прямував у кут коридору, де розташовувалися туалети.
— Ведмежа хвороба, — з розумінням зауважив один із компанії.
— А хулі — перед міністром виступати, — багатозначно промовив інший зам по культурі.
З іншого боку від буфету, де вони сиділи, під стіною, яку прикрашав стенд «Наші флагмани», залишалася валятися найкраща. якщо вірити телевізійній рекламі, прокладка «Олвейз», що давно вичерпала власні резерви. Народ продовжував кидати підозрілі погляди на цей доволі недоречний тут предмет, доки пані в синьому нейлоновому халаті, прибігши на всіх парах невідомо звідки, не загребла її віником, поклавши край цьому неподобству.
Сидячи в пустому кабінеті, Тарас нервово постукував ручкою по столі. За дверима стояв гамір — відвідувачі ЗМУЧИЛИСЯ чекати. Нарешті почулися швидкі кроки і, розчинивши двері, до кабінету влетіла квітуча медсестра. Її добротні сімдесят п'ять кілограмів, заточені у цілком пристойні форми, навіть здійняли при цьому невеличкий вихор повітря у невеликому приміщенні. Заклопотана якимись сторонніми думками, вона встигла танцюючою ходою дістатися до середини кабінету, аж коли побачила лікаря, якого явно не чекала зараз тут уздріти. Обличчя Валентини посів дурнуватий вираз і вона, затинаючись, промовила:
— О... а... е... Сьогодні ви тут, доктор?
— Я бачу, ти вже видужала, — замість відповіді похмуро промовив Голоюх. — А півгодини тому ледве повзала.
— А ви б хотіли, щоб я до кінця життя кульгала? — скривилася медсестра. — Ну, дякую, доктор...
— Будь ласка, — не змигнувши відповів він. — Де ти ходиш? Не бачиш, скільки хворих під кабінетом?
Зітхнувши, сестра невдоволено розчинила двері. Увійшла бабця, що явно приїхала з села, — в хусточці та із затяганою сумкою.
— Прошу сідати, — запросив Голоюх. — Слухаю вас.
— Га?! — закричала вона, нахиляючись до лікаря і приставляючи долоню до власного вуха.
— Що вас турбує?! — подібним чином крикнув туди Тарас.
Валентина, втискаючись за стіл, лише скривилася.
— А... — зраділа бабуся. — Нічого не турбує!
— То навіщо ж ви прийшли!? — продовжував кричати лікар.
— А! Тут інший дохтор сидів! Він казав здати аналіз сечі.
— То давайте, я подивлюся! — запропонував Голоюх.