— Михайле Петровичу! — почав благати Васєчко. — Мені з малим потрібно завтра до області їхати — остання медкомісія, він же ж поступає...
— Куди хочеш їдь, — розійшовся всерйоз Бурчун, — але на третю щоб був, як штик, інакше ні копійки не отримаєш!
Довготелеса та дещо незграбна дівчинка тихенько підвивала у марлеву серветку, якою був прикритий її рот. Санітарка допомогла їй вилізти на стіл, і постраждалу відразу накрили операційним простирадлом.
— Усе, сонечко, — сказав Олег, — не плачемо і не боїмося. Добре? Нічого боліти не буде, тільки один укольчик — і все. Один мусиш потерпіти. Зате зробимо так, що навіть шраму не залишиться. Ти ж хочеш бути гарною?
— X... о... чу... — ледве витиснула вона.
— От і прекрасно. То ти нам поможи — не схлипуй і не смикайся, а ми тобі поможемо. Гм-м, — промовив хірург, знімаючи пов'язку, — високо летіла? Ну, мовчи-мовчи. Надю, давай обробляти. Лежи тихенько, щоб гарно вийшло... Бо заміж ніхто не візьме!
Операційна подала шприц Олегові та тупфер його асистенту. Верхня частина обличчя пацієнтки також уже була прикрита стерильною пелюшкою.
— Маленький укольчик... Ось так. Більше нічого не болітиме. Пінцет, Надю...
— Оце-то так... — здивувався Голоюх. — Такого ще не бачив...
— Дійсно, — погодився Олег. — Ну, покличте ще раз завідуючого, нехай зайде...
Новий зав з'явився відразу, тепер уже в повністю зав'язаній масці.
— Глянь, — сказав Олег, запихаючи в рану пінцет, — оці два зуби, що стирчать через рану, повністю вибиті. Тримаються виключно в рані губи, а так — повністю. Ще один трохи хитається.
— Дійсно, — погодився Ілля, — не пощастило їй. Доведеться потім протезувати.
— То ми викидаємо?
— А що, собі на пам'ять візьмеш?
Двоє зубів полетіли в тазик, а Медвідь знову попрямував до себе.
— Давай, відкривай атравматику, — скомандував Олег. — Шиємо...
Галас Ілля почув, ще сидячи у кабінеті. Хтось шумів біля входу у відділ, і звуки ці щомиті наближалися. Він підвівся, щоб подивитися, та в дверях кабінету зіткнувся з масивною і, як сказав би Олег, навороченою дамою. Вона буквально занесла його назад до кабінету.
— Скажіть, ви завідуючий? Це ви — завідуючий?
— Ну, я, припустимо... — нерішуче відповів Ілля.
— А де наша донька? Її повинні були щойно привезти сюди. Нам зі школи телефонували! Де вона?
За огрядною пані на порозі несміливо товкся невеличкий на зріст, якийсь настовбурчений чоловік.
— Заспокойтеся, будь ласка, — попросив Медвідь, намагаючись всадити відвідувачку на стільчик, — із вашою донькою все гаразд. Зараз їй надають допомогу.
— Це я знаю, — перебила дама, — я прошу вас провести мене до неї.
— Але туди не можна! Вона зараз у операційній.
— В операційній?! Що ви з нею робите? Чому в операційній?!
— Та заспокойтеся ви! — не витримав Ілля. — 3 нею нічого страшного. Але ж губу потрібно зашити, чи як?
— А чому в операційній?
— Ну, а де? — тепер уже обурився Медвідь. — Серед коридору? Шви накладають в операційній.
— А казали — в неї рана на обличчі... — знову почала відвідувачка. — Може, краще було з нею до обласної лікарні поїхати? В неї шрамів не лишиться? В мене в облздороввідділі знайомі працюють! Вона дуже гарна дівчинка. Вона в нас навіть у конкурсах бере участь...
— Не хвилюйтеся, — заспокоїв Ілля, — з нею наші кращі хірурги. Працюють імпортним матеріалом, а оперуючий хірург щойно із Харкова, має досвід косметичних операцій. Так що не хвилюйтеся. Я вас прошу... — він взяв пані, яка вже знову була на ногах, під руку і провів у хол. — Ось тут сідайте, будь ласка, і чекайте. Скоро вона вийде.
Усадовивши стурбованих батьків на кріслах у холі, зав тяжко зітхнув і знову взявся за папери. Але зараз же скочив, щось згадавши:
— От, чорт...
Він смикнувся до дверей, але потім, передумавши, схопив трубку телефону і набрав номер.
— Стоматологія? Це Медвідь. Будь ласка, Івана Сергійовича.
Хірург нервово барабанив пальцями по столі, очікуючи з трубкою біля вуха.
— Ваню, це я, — Ілля навіть забув привітатися.
— Чую...
— У мене тут така справа, слухай... Привезли школярку— впала, розбила губу. І двоє передніх зубів вибила — зовсім. А тут щойно її матуся з'явилася. Жінка — вогонь. І я, коли вводив її у курс справ, про ті два зуби забув сказати! Вона на мене так наїхала, що забув. Ну, як вимкнуло! А вони дитину з пелюшок у фотомоделі готують, а ще родичі в них у обласному управлінні... Ця матуся зараз відділення рознесе!