Павло тільки гмикнув.
— Між іншим, женитися — це відповідальніша справа, ніж те, що ви пропонуєте...
До кімнати увійшла згадана Марина із тацею, на якій стояли склянки із желе, прикрашеним вершками.
— Про що ви тут сперечаєтеся? — вона посміхнулася Павлові.
— Так... — пробурмотів той. — Про справи житейські. За ким ти ходиш, Арсен Миколайович тебе заміж віддає. Без твоєї, між іншим, згоди.
Вона зробила круглі очі та обурене обличчя:
— І за кого?
— За мене, звичайно.
— Ну, це неподобство! — розгнівалася вона. — Без моєї згоди! Якби за когось іншого — можна було би взагалі образитися...
За вікном відбувалися жахливі речі. Вітер налітав знову й знову, кидаючи на стіни будинків масу води. Вікна стогнали, і, здавалося, шибки ось-ось не витримають. Було чути, як насилу протистоять натискові вітру гілки дерев.
— Оце так погода... — промовила Ольга, мимоволі здригнувшись. — Осінь щойно починається, а вітер уже листя, напевно, все пообривав...
— А мені навіть подобається, — не погодився Олег.
Він витяг із тумбочки шерстяний плед і, розгорнувши його, накинув подрузі на плечі.
— Дякую, — сказала вона. — А можна, я так?
Ольга влаштувалася з ногами на дивані й тепер змогла вкритися вся.
— Так навіть дуже симпатично, — зауважив він. — Зараз ще чай закипить.
— Класно. Хочу чаю. Що ж доброго у такій погоді?
— Ну, по-перше, — заходився пояснювати Олег, — за такої погоди краще цінується домашній затишок. Зазвичай сядеш отак, увімкнеш телевізор — і, здається, нічого особливого. А коли за вікном негода, й ти не там, а у чотирьох стінах — відразу починаєш розуміти, яке це добро.
— Дійсно, — погодилася вона. — А по-друге?
— А по-друге, якби не цей буревій, ти, напевно, давно би вже пішла додому, а так...
Ольга глянула на годинник, який показував майже дванадцяту.
— Напевно... Як подумаю, що виходити на двір...
— А ти залишайся, — запропонував він, ідучи на кухню.
Олег повернувся з паруючою чашкою, з якої звисала нитка етикетки від чаю. Сівши поруч, він простяг їй чашку.
— Обережно, гарячий.
— Це був жарт — про те, щоб залишатися? — запитала Ольга.
— Ні, звичайно. Я сам як уявлю, що туди треба виходити — лихоманити починає.
— А... — гостя завагалася, добираючи слова, — а що говоритимуть у Тачанові, коли я вийду від тебе завтра зранку? Напевно, такої сенсації днів на два вистачило б...
— Ну... — Олег замислився. — Цього можна уникнути. Ти нікуди не виходь.
— Як так? А на роботу?
— А я тобі лікарняний зроблю. Ти по якій хворобі хочеш? До речі, найзручніший діагноз для «липового» лікарняного — геморой. Там ніхто не перевірить.
Ольга не змогла стриматися і пирхнула у складені долоні.
— Але у цьому випадку знову-таки — що скажуть? — продовжував він.
— Дійсно, краще вже по апендициту...
— По апендициту також не підходить, — продовжував жартувати Олег, — який апендицит без операції? Давай, я тобі напишу якийсь крепітуючий паратеноніт.
— О Господи... А це що таке? — скривилася вона. — Язика можна зламати.
— Це дурничка, — сказав Олег. — Днів за три вилікуємо. А головному скажу, що ти капітально хвора, ходити взагалі не можеш.
— Та ні, не треба... — вона несподівано стала серйозною. — Так говорити не потрібно. Я ще добре пам'ятаю, як це, коли ходити не можеш...
— Пробач, — сказав Олег. — Я щось таке верзу... Пробач, що нагадав тобі.
— Нічого...
Вона сиділа, схиливши голову й обхопивши долонями гарячу чашку, тепер сумна й задумана. Олег зігнувся і, торкаючись її пальців, поцілував у кутик рота.
— Залишайся, гаразд?
— А... ти впевнений, що хочеш цього? — тихо запитала Ольга, продовжуючи дивитися у чашку.
— Що, хіба не схоже?
Вона коротким рухом простягла йому чашку, а коли він повернувся, щоб поставити посуд на столик, обійняла його за шию обома руками. Шерстяний плед повільно сповз із плечей на диван.
Хворого на каталці завозили до перев'язочної. Він лежав мовчки, часто дихаючи. Голоюх проліз збоку, зав'язуючи маску. Надя вже розкладала на столику інструменти.
— Ви нікуди не втікайте! — командував Тарас санітаркам. — Стягайте з нього все, мийте ноги...
— Як, тут? — не зрозуміла одна.
— А де ж іще?! Зараз в операційну повеземо! А в нього шкарпетки «стоячі» — аромат на все відділення. Куди з таким в операційну? Бігом мийте!
Каталка стояла поруч із перев'язочним столом, але хворого не перекладали. Сорочку на ньому розстібнули, майку розрізали. На грудях лівіше від лівого соска зяяла невеличка ранка, з якої увесь час підтікала кров.