— За Медвідем поїхали? — запитав Тарас, широко розмальовуючи йодонатом увесь лівий бік грудей хворого.
— Уже поїхали, і за операційною санітаркою також.
До перев'язочної увійшов Щур із фонендоскопом в руках.
— Ножове поранення, — промовив до нього Голоюх, — тесть по п'яні... Сорок хвилин тому.
Наталя, що з'явилася слідом за анестезіологом, уже закручувала навколо руки хворого манжетку апарата.
— У коридорі було дев'яносто на сорок, — сказав Тарас.
— Вісімдесят на тридцять, — промовила Наталя, скінчивши міряти.
— Давай зразу підключичну, — скомандував Щур, — однаково ж оперувати... Ти що робитимеш?
— Дренаж по Бюлау, — відповів Тарас. — І тоді викликаю торакального з обласної. Поїхали! Новокаїн давай.
Медсестра простягла лікарю шприц. З іншого кінця санітарки наполегливо відтирали з ніг хворого чорний бруд. Щур уже тримав у руках довгу голку. Нещасний, якому слід було винуватити у тому, що сталося, виключно власну дурість та спосіб життя, лише час від часу безсило стогнав. Бліде обличчя його вкривалося крапельками холодного поту.
Вони цілувалися так, що можна було позаздрити. Просто кожен із них не робив цього дуже давно. Програма на увімкненому каналі скінчилася, тепер телеекран сніжив, періодично блимаючи, вихоплюючи з темряви міцну спину чоловіка, сорочка якого валялася поруч на підлозі. Блузка на жінці була розстібнута. Ольга вже не обіймала його, а просто сиділа, спираючись руками на диван, і дозволяючи робити все, що завгодно.
— Олег...— прошепотіла вона.— Вимкни його... Ну, будь ласка, Олежку...
Звук, що лунав із кута кімнати, був дещо надокучливим, хоча й мелодійним. Саме цей звук примусив Олега поступово відпустити цю гарячу жінку, що дихала дедалі частіше й глибше. Довелося докласти неабияких зусиль, щоб послухати її та зупинитися. Він так і застиг, опустивши голову їй на коліна.
— Що це? Твій телефон? — запитала вона, приходячи до тями.
— Він, рідний, — промовив Олег, повільно встаючи. — Якщо це знову той навіжений, я просто зараз викину його іграшку у вікно...
У темряві він навпомацки відшукав мобільник на поличці, потім відповів:
— Так. Гм-м... — настала пауза. — Зрозуміло. Давай.
Ольга, вже застібнувши блузку, відкинулася на спинку дивану. Підійшовши, Олег сів поруч.
— Чорт забирай... — промовив він. — Схоже, в них там поранення серця. Ото вже — чого тільки нам не вистачало... Зараз машину пришлють.
Вона мовчала.
— Що поробиш... — він поцілував її так само, як уперше — в кутик рота. — Іноді чоловіки у найвідповідальніший момент мусять говорити: «Пробач, люба»...
Ольга не змогла стримати сміх.
— Ну, ти й скажеш...
— Це щоб приховати розпач. Лягай спати, красуне. Двері я зачиню. Пощастило тобі цього разу. Приставучий лікар їде на виклик.
Вона лише мовчки слухала ці слова, усвідомлюючи, що досі повністю не прийшла до тями. Олег, уже вдягнутий у куртку, ще раз нагнувся.
— Не ображайся, я ж не винен... Я би сам нікуди не хотів їхати. Гадаю, на мене чекає кілька доволі неприємних годин...
— Гадаю, на мене також... — тихо промовила вона.
— У якому розумінні?
— У такому... — вона сховала обличчя. — Ти мене надто... Тепер спробуй засни...
— Таблетку снодійного можу запропонувати.
— Та ні, дякую. Я сама.
— Коли повернуся, я влаштуюся тихенько поруч, гаразд?
— Гаразд, — відповіла вона. — А якщо тебе до ранку не буде?
— Ну... Зранку однаково прийду. А ти все-таки влаштуй собі вихідний. Ну, що тобі? Он — телефон на поличці. Зателефонуєш головному, відпросишся. Гаразд, іду наниз чекати, бо в них там дійсно катастрофа...
Торкнувшись ще раз до її щоки, він вийшов.
Коли Олег увійшов до операційної, зав'язуючи на ходу маску, хворий уже лежав на столі. Положення — на правому боці з рукою на підставці. Медвідь із Голоюхом, уже «помиті», саме починали вкривати його стерильними простирадлами.
— Поранення серця, — коротко промовив Медвідь. — Тиск падає. Мусимо оперувати.
Голос його був схвильований, щоб не сказати більшого.
— Рана де? — запитав Олег, зазираючи до них.
Ілля підняв простирадло, яке ще не закріпили, і Олег усе побачив сам.
— Ого... — здивувався він. — Так збоку... А точно серце?
— Бюлау стоїть, — відповів Ілля. — У плевральній порожнині крові практично немає. Тільки серце.
— Там іде тампонада, — так само коротко промовив Щур. — Давайте, робіть! У нього нижній тиск — нуль!