— Операційні журнали сюди... — так само похмуро продовжував зав.
Віра, операційна сестра, без особливого натхнення поклала на стіл операційні журнали, очевидно, уявляючи собі, що зараз буде. Завідуючий перегорнув кілька сторінок і відсунув журнал.
— Як це розуміти? — запитав він. — Я вже тиждень прошу навести порядок у журналах! Переписати протоколи з історій хвороби! Вночі приїжджає обласний хірург — журнали не пописані. Після цього я роблю вам «клізму» і — ніякої реакції. Що це означає? Віро, чому не пописані журнали?
Вона лише ображено стулила губи:
— А коли було вчора писати? Удень дві операції, а ввечері до половини другої... Спитайте Олега Вікторовича.
— Для чого мені когось питати? Позавчора, наприклад, не було жодної операції. Я вам ще позавчора про це казав.
— Позавчора на зміні була Надя, — сухо промовила вона.
— А ви що, одна за другу не відповідаєте? — не на жарт розізлився Медвідь. — Чаї разом розпиваєте, а як до справи, то починаєте винних шукати? Ні, з вами по-доброму не можна... Тільки-но попустиш десь — усе. До речі, а де Надя? Чому її немає на п'ятихвилинці?
— Вона спізнюється, — відповіла Віра, — якісь проблеми... Я буду, поки вона не прийде.
— Так? — завідуючий продовжував набирати люті. — Ви будете не поки вона не прийде, а поки не напишуться журнали. Усе. Йдіть.
Із кам'яним обличчям Віра вийшла з ординаторської.
— Журнали забери, — нагадав Ілля.
Голоюх увійшов до кабінету і кинув папку з історіями на стіл, потім всівся. Валентина була на своєму місці — якась сумна та принишкла.
— Отже, так, — сказав Тарас. — Від сьогодні я тут офіційно на півставки. Головний зробив деякі пертурбації. Буде всє, як колись, — окремо хірург, окремо травматолог. Так що халява скінчилася. Прошу працювати на повному серйозі.
— А я коли, доктор, не працювала? — ображено запитала вона.
— Я й не казав, що не працювала, — уточнив Голоюх. — просто на майбутнє прошу бути серйозною.
Валентина сумно зітхнула та промовила:
— Дякую вам, доктор...
— Що? — не зрозумів Тарас.
— Я кажу: дякую вам, що захистили. Я не забуду.
— Що ти мелеш? — обурився він. — Ти що, перегрілася?
— Нічого я не перегрілася. Я знаю, ви до головного ходили, щоб мене назад повернули.
— Я?! — здивувався Тарас. — Та я би навпаки, із задоволенням тебе кудись спихнув. Он усі ноги вже обтовкла...
— Більше не буду, доктор... — промовила медсестра, відчиняючи двері.
В операційній стояла відносна тиша, якщо не враховувати звичайних робочих звуків. Операції передбачалися не надто великі, але хірурги вдягалися та обробляли руки мовчки, без звичних жартів та реплік. На обличчях їхніх застигли не вельми вдоволені вирази.
— Такі халати потрібно відкладати на нічні операції, — зіщулившись, зауважив Олег, коли санітарка за його спиною зав'язувала стерильний халат. — Щоб вдягнув — і відразу остаточно прокинувся.
— Віро, чому халати знову мокрі? — не витримав Медвідь.
— Ілля Петрович, це не до мене, — сухо зауважила вона, — ви прекрасно знаєте, як у нас працює стерилізаційна. Піднімайте питання перед адміністрацією.
— Ну, так, звичайно... — пробурмотів Ілля. — Це не до тебе, але ти рада, що вони сьогодні особливо мокрі. Це мені за операційні журнали.
— Доктор, я стою у такому ж мокрому, як і ви, — відповіла сестра. — Не вірите — можете помацати.
Хірурги вже «обклалися» стерильними простирадлами, і Олег обробляв йодонатом операційне поле — сьогодні оперуватиме він.
— Ні, ти глянь... — не заспокоювався Ілля, дивлячись на столик операційної сестри, — вона навіть атравматичний кетгут сьогодні поклала. А мені учора дала такий... наче дріт...
Віра лише сопіла під маскою.
— Дай ще раз спирту, — попросив Олег. — У них там, напевно, й не миються, води немає, чи що... Глянь, увесь тампон чорний.
Він показав тампон, яким протирав місце майбутнього розрізу.
— Можна, чи що? Анестезіологи!
— Ну, починайте... — байдуже промовив Щур, який сьогодні, очевидно, також був не в гуморі.
— Скальпель...
Віра простягла скальпель у серветці.
— Господи... «Парагон»! — картинно здивувався Медвідь. — А мій учора взагалі не різав. Тепер ви, Олег Вікторович, будете на особливому положенні, як король. Я ж у них зараз в опалі, за операційні журнали...
— Ілля Петрович, не вигадуйте, будь ласка, — попросила Віра, — для мене усі лікарі однакові.
— Правда?! — здивувався Ілля. — А чого ж ти мені вчора підсунула рукавиці шість із половиною замість «вісімки»? Я думав — до кінця операції пальці повідпадають! Затискач!