— А чого ж застілля зупинилося? Ми святкуємо, чи ні?
На імпровізованому столі серед галявини давно припинили їсти та пити. Пляшка горілки скінчилася, а шампанського залишалося більше половини. Жінки про щось шепотілися окремо, ласуючи нарізаними фруктами та цукерками, а чоловіки захоплено продовжували «дискусію».
— Так ось, — оповідав Олег чергову харківську історію, — приходить цей Волошин на роботу зранку з дикого бодуна. Ну, розумієте — голова розвалюється, увесь зелений. Він поверхом нижче у кардіології працював. Йому би лише сісти десь так, щоб ніхто не бачив, а о першій потихеньку втекти додому спати. Тільки-но він сховався в ординаторській, чимчикує одна його хвора — бабуся «божий одуванчик». Така… ну, словом, з наших добротних, ще радянських пенсіонерок. У Тачанові таких немає. А по великих містах ще живе ця категорія людей. Вони витримали Гітлера, Сталіна і навіть десять років самостійної держави. У них свої погляди на життя, які не виправиш ніякими суспільними катаклізмами. Так ось, приходить вона: «Доктор, поміряйте мені тиск». А він їй: «За годину прийду, поміряю».
Медвідь знову зібрався кудись іти.
— Іди-іди, — підбадьорила його дружина. — Подивися добре, може, там ще півсотні лежить.
— Ти краще в доларах збирай, — додав Тарас.
— Ти розповідай, — підштовхнув Олега Ілля, не звертаючи уваги на репліки, — я все чую.
Завідуючий рушив у тому ж напрямку, що й раніше.
— Так ось, сидить ото він в ординаторській, куняє над якоюсь історією, знову приходить та сама бабуня — питає, коли він таки їй тиск зміряє. Він каже: «Через десять хвилин». А сам пішов ще кудись. Ну, доходить перша, він вже ледве живий — у самого тиск зашкалює. Зав їхній на обід пішов, і Волошин бігом до виходу. Думає: ну, ще трохи, доплентаюся додому і лежати… А бабця біля дверей стереже.
Справивши потребу, Ілля повернув назад, але не просто, а якось обходячи невеличку галявину за деревами, уважно при цьому поглядаючи собі під ноги та по сторонах. Пʼятдесятка лежала так само заплутана у траві, як і сотка годину тому. Ілля зігнувся, підняв гроші, запхав до кишені та розпочав нове коло по галявині.
— Так ось, стоїть бабця і каже: «Доктор! Ну, ви ж обіцяли мені тиск поміряти!» Той, нічого не говорячи, повертається до ординаторської, скидає пальто, черевики, знову вдягається у халат, бере апарат, іде до палати, розкручує манжетку, міряє бабі тиск — і все мовчки. Ані слова.
Жінки припинили шепотітися і також з інтересом слухали.
— Потім так само мовчки складає апарат, підводиться і йде. Бабуня — очі на лоба і кричить йому навздогін: «Доктор! А який же в мене тиск?» Лікар зупиняється, повертається і каже: «Т-тиск… ги-и… супер!».
Усі засміялися.
— Ні, ви гляньте! — вигукнула Людмила. — А він дійсно ходить!
Усі вирячилися на цю картину. Ілля старанно «прасував» галявину за деревами, вдивляючись у траву. Періодично він нахилявся і щось підіймав.
— Ілля Петрович! — крикнув Тарас. — Ви що там, гриби шукаєте?
Замість відповіді зав знову щось підняв із землі.
— Ні, а мені цікаво, — сказала Люда і попрямувала до нього.
Подивившись на те, що було у нього в руці, вона й собі почала вдивлятися під ноги. Це стало свого роду сигналом. Усі разом схопилися й побігли до них.
— А ось! — несподівано скрикнула Людмила, — і я знайшла, я знайшла! — нахилившись, витягла з трави папірець.
— І я знайшла! — закричала Ольга з іншого боку. — Тут також є!
Усі решта лише пороззявляли роти і почали снувати туди-сюди по високій пожухлій траві.
— Попереджаю зразу — мені як засновнику справи двадцять відсотків! — закричав Ілля, розгублено спостерігаючи весь цей бум.
— Чому так багато? — здивувався Тарас. — А ось і я знайшов. Мати рідна… Двадцять баксів!
Усі збіглися до нього. Недовірливо і дещо заздрісно глянувши на папірець, Медвідь несподівано сказав:
— Ану, дай подивитися…
Він взяв у Голоюха банкноту і розправив. Несподівано обличчя його зблідло, а рот роззявився сам собою. Ілля поліз до внутрішньої кишені своєї куртки, яка застібалася на замочок. Зіпсована блискавка розійшлася, і він розгублено вивернув кишеню назовні. Безпорадно озираючись, він промовив:
— Так… е… як же ж… Абзац… Це ж бабки на січкарню!
— Чорт забирай… — сказав Олег. — Ти ж тріпав куртку на оцій гілці. Напевно, воно вилетіло, і вітер розніс по галявині.
— Ну, ти даєш, Іллюшо! — не витримала Медвідева дружина. — Шановні, ви би бачили, який то був концерт, коли в мене на базарі сумку розтяли і там було якихось двадцять гривень! Він мене мало не зʼїв. Ну, ти даєш, коханий…