— Добре, — вона кивнула головою. — Ведіть до третьої палати — бачите?
Хлопці потягли бідолаху далі, а медсестра вже розкривала ампулу.
Голоюх увійшов до ординаторської.
— Кого ти там привів? — Беженар підняв голову від писанини.
— Травма яйця. Уявіть собі, мужик залазить на трубу, що з'єднує причеп із трактором, а вона слизька після дощу. Одна нога в один бік, інша в другий, а він своїм багатством...
Беженар картинно зіщулився, уявляючи собі відчуття хворого.
— Боже... — злякалася Ліда. — Це ж боляче, напевно...
— Боляче — не те слово, — авторитетно завірив Голоюх. — Больовий шок. Він навіть говорити не може. А де, до речі, шеф?
— Головний викликав, — відповів Беженар. — Що, оперувати потрібно?
— А як же... Іду, скажу, щоб йому хоч місце операції поголили, бо їм все нагадувати потрібно...
Зітхнувши, Тарас вийшов.
— Слухай, Ілля Петрович, — говорив Лабо. — Мене тут зранку з держадміністрації дістають. Ця дама вже там другий тиждень сидить із якоюсь перевіркою. А до неї чоловік приїхав, і у нього щось із ногою трапилося. Вони обоє, напевно, вже десь до вас добираються. Їх зам Бурчуна особисто мав привезти.
— А... — зрозумів Медвідь. — Це отой музикант?
— Так, так, — зрадів головний. — Між іншим, заслужений артист, скрипаль. Кажуть, повернувся щойно зі Швеції, з гастролей. А їде до Іспанії. Ось, заскочив дружину провідати, яка у відрядженні застрягла.
— Ти диви... — здивовано промовив Ілля. — Нічого, вилікуємо вашого музиканта. Там усього-на-всього врослий ніготь, я вже дивився. Зараз піду, здеру.
— Е-е... — головний навіть піднявся з місця. — Як це — здеру?!
— Як усім... — розгублено відповів Медвідь. — А як же ще?
— Не як усім! — несподівано розлютився головний. — Кажу тобі — вона інспектор, нашу адміністрацію вже другий тиждень трусить. Обстав відповідно все. Поясни небезпеку для здоров'я та серйозність втручання. І обійди, як належить. Щоб задоволені від нас пішли. Буде вона задоволена — тоді нашим там легше стане, а відповідно потім і нам зарахується. Все тебе вчити треба... Тільки обережно там! Дивись, йому в Іспанії грати.
— Так... Не у футбол а ж грати...
— Ну, дивись...
— Не турбуйтеся, Геннадію Андрійовичу, — заспокоїв Ілля. — Я з цією дамою вже спілкувався. Цілком культурна пані, хоча й інспектор. А чоловік — взагалі інтелігент, яких мало. Я його до окремої палати поклав. Її назад до адміністрації відправив, щоб не хвилювалася і не стовбичила. Іду, здеру.
— Акуратно, гляди! — ще раз крикнув йому в спину головний. — У скрипку фірмову, якщо один не такий шуруп закрутити — вже звучання змінюється!
— Ага, накаркай візьми... — пробурмотів Ілля собі під ніс, крокуючи коридором.
Вони з Голоюхом зіткнулися у дверях.
— Господи... Куди ти так женеш?
— А ти куди? — перепитав Голоюх, протискаючись у двері. — В мене операція готується.
— У мене також, між іншим. А в тебе яка?
— Ревізія оболонок. Мужик яйцем на трубу впав, щойно привезли. А в тебе яка?
— Врослий ніготь, — похмуро промовив Ілля.
— Тримайте мене! — Голоюх схопився за живіт. — Завідуючий уже почав робити амбулаторні операції. В інших районах резекції шлунку шпарять...
-Так у мене ж народний артист... — ображено промовив Ілля. — А жінка його нашу адміністрацію вже другий тиждень ґвалтує. Вогонь-баба. Во!
— Ну, тоді інша справа... — з розумінням промовив Тарас. — А у якому амплуа він артист? Може, автограф візьмемо? Моя любить такі речі...
— На скрипці грає.
-А... — розчаровано промовив Тарас. — Тоді мені його прізвище нічого не скаже. То як, може, помиємося разом на яйце, а потім твій ніготь візьмемо?
— Гаразд, — погодився Ілля. — Тільки швидше все організовуй, щоб артист довго не чекав.
— Все давно готово! — пожвавішав Голоюх.
Марійка виглянула з маніпуляційної зі шприцом у руках.
— Марійко, хворий готовий?
— Соню! — замість відповіді покликала вона. — Соню!
Перевалюючись із ноги на ногу, з клізмовочної «випливла» кривонога Соня, буркочучи собі під ніс:
— Ну, чого ти кричиш? Тут я, на базар не пішла... Підлогу мию. Маю ж я підлогу помити? Там, у цій клізмовочній, мий — не мий, однаково. Плитку міняти потрібно. Доктори ходять — дивляться, старша ходить — дивиться, головний...
— Соню! — перебила Марійка, втрачаючи терпіння від цієї балаканини. — Ти поголила хворого? Хворий на операцію іде!
— Якого хворого? — санітарка вилупила очі.
— Ні, ну ти глянь... — сплеснула руками сестра. — Я ж тобі двадцять хвилин тому казала — голити хворого. Чим ти слухаєш?