Відділення анестезіології та інтенсивної терапії, а у повсякденні — реанімація, готувалося до сну. Здавалося, спокій встановився надовго. У палатах лежало лише двоє хворих — жінка з прооперованим холециститом та чоловік-інфарктник. Стан хворих був стабільним, і це обіцяло спокійну ніч.
Щур із журналом у руках уже влаштувався навпроти телевізора, вклавшись на дивані під простирадлом. Телевізор світився без звуку. За дверима на посту шепотілися Наталя зі Світланою. Остання щойно закінчила телефонну розмову і щось захоплено повідомляла подрузі. А новина дійсно варта була гарного настрою. Кілька годин тому її бухгалтера остаточно прийняли на роботу до Польщі, ще й офіційно, за фахом. І тепер обидві, перебиваючи одна одну, обговорювали можливі аспекти майбутнього життя у цивілізованому світі. Санітарка перейшла через коридор, виносячи судно від інфарктника, підозріло й дещо похмуро зиркнувши на подруг. Воно й зрозуміло — в неї подібних перспектив не передбачалося.
— Ти йди, — штовхала подругу Світлана. — Він тебе більше любить.
— Добрий день! — картинно образилася Наталя. — Що ти мелеш? Ідемо разом.
— Ні, давай ти сама.
Наталя ще трохи поламалася і таки постукала до ординаторської.
— Можна, доктор?
— Чого тобі? — підозріло запитав Щур.
Медсестра увійшла й мовчки присіла на край дивану.
— Діду клізму поставили? — запитав він.
— Поставили клізму вашому діду! Хіба колись було таке, щоб чогось не зробили?
— А чого ти світишся?
— Я свічуся? Доктор, ви б Світлану побачили… Ось хто світиться. А я просто за неї рада.
— А вона чого? — так само похмуро продовжував Щур.
— Чоловіку знайшли роботу в Польщі. У приватній фірмі. Документи підписали. Їдуть обоє.
— У Польщі… — скривився Щур. — Я думав — в Америці, або хоч якійсь Голландії…
— Порівняно з нами і Польща — цивілізація, — повчально промовила Наталя. І вже зовсім іншим тоном: — то може, доктор… — вона присунулася до нього і присіла на його ногу, що проступала під простирадлом, — по двадцять грам, скромно так, за успіх…
— Які двадцять грам? — обурився Щур. — Пів на першу! Сьогодні цілий день таке робиться, що і без того голова обертом!
— От і добре, — не вгавала вона, — тим паче трошки розслабитися не завадить.
— Сьогодні нам двадцять грам ніхто не поставив, — відрубав Щур. — Тож розслаблятися немає чим. Іди спати, а Світлані скажи, що я радий за неї і водночас засмучений її швидким відʼїздом.
І він висмикнув з-під медсестри своє коліно.
— Ну, до-октор… — проспівала вона, посуваючись слідом за ним. — Ну, як так можна? Ось і пригубимо з горя. Це ж навіть незручно пропустити такий привід. Однаково немає чим зайнятися.
— Як — немає чим?! Спати!
— Ну-у… це ви — спати… А нам із вами не можна… Нам чергувати належить…
— От і чергуйте. Випити нічого. Як у тачанівських алкашів. Усе.
Він демонстративно повернувся до стіни.
— А спирт? — рука Наталі легенько лягла і пошкребла по ньому.
— Який спирт? — не повертаючись, пробурмотів він.
— Ну, в порядної медсестри завжди є на загашнику грамів сто…
— Та в тебе, напевно, й більше є, але ж це не привід.
— Звичайно, ні. Привід, я вам казала, який.
— Наталю! — з благанням мовив Щур, сідаючи на дивані. — В тебе совість є? Мені, між іншим, завтра ніколи буде відсипатися — день донора. Та й вдома справ по горло, а тобі самі пʼянки у голові!
— Ну чому самі? — ображено скривилася вона. — Не тільки пʼянки…
А потім присунулася ще ближче і змовницьким голосом прошепотіла:
— Докто-ор… А в нас і тортик є…
— Тортик? — здригнувся Щур, мимоволі проковтнувши.
— Так! Ну, не цілий, звичайно, але вам вистачить. А ми вже зі Свєткою так… корком занюхаємо…
Вона продовжувала хитро посміхатися. Щур заборсався під простирадлом і спустив ноги у піжамі на підлогу.
— Пусти, дай підвестися… — навмисне суворо буркнув він. — Зовсім уже на мене вилізла…
— Дуже мені треба…
— Отже, так! — у голосі реаніматолога несподівано прорізалося натхнення, він навіть потер руки. — Не більше ста грам чистого продукту і… на посиденьки сорок хвилин. Потім — спати!
Задоволена Наталя смикнулася до дверей.
— Стій, куди! — зупинив він. — А чим розведеш?
— Господи… З крана капнемо! — Світлана вже також зʼявилася в ординаторській.
— Та ви що, зовсім озвіріли? — здивувався Щур. — Що на вас найшло? Завтра нам усім шлунки повивертає!
— Ну, кипʼяченої чи мінералки немає. О! — несподівано зраділа Наталя. — Глюкозою! Знаєте, яка сила? Навіть на спиртзаводі глюкозу до горілки додають.