— Один. Туго. Було би хоч двоє, я б тобі одного відписав. Також обіцяли, але кудись поділися.
— А в Олега?
— Також один.
— От засада...
Медвідь попрямував далі, а Тарас зайшов до свого кабінету. Валентина писала картки і лише мовчки зиркнула на нього.
— Ніхто не приходив? — похмуро спитав він.
— Ніхто.
— Якщо прийдуть — ...
— Усе пам'ятаю, доктор, — сказала вона, — беру за руку і веду просто до вас. А хто підійде ближче, як на три кроки, стріляю без попередження.
Зачинивши двері, він пішов назад у відділення.
Петро Петрович вів у напрямку відділення переливання двох донорів.
— А нам нічого не буде? — слабо пручався один із них.
— Звичайно, нічого, — завірив той, — я вам усе організую. В черзі не чекатимете. А в Євстахіївни й так вистачає. Там усі породіллі по десять чоловік здають! А ви ж родити не збираєтеся?
Хлопці загиготіли і вже веселіше рушили за ним.
Не в змозі сидіти в ординаторській, Голоюх знову рушив на вихід. А зі сходів у коридор хірургії заходила — не те слово — «запливала» бабуня, яка обіцяла привести двох донорів. Просто від дверей бабця кинулася до нього:
— Лікарю, я встигла?
— На щастя — так. Де ваші донори?
— Зараз... — вона змовницьки озирнулася і невідомо для чого потягла його до ординаторської.
— Не зрозумів, куди ви? — здивувався Тарас. — Давайте ваших донорів і бігом йдемо до поліклініки, бо все закінчується.
Але бабуня, похапцем заскочивши до ординаторської і переконавшись, що там нікого немає, поставила на його стіл сумку, витягнула з якоїсь глибинної кишені дводоларову купюру і простягнула лікарю.
— До чого тут це? — запитав він.
— Усіх обійшла вчора, — клялася бабуня, — дехто має доляри, але щоб два — ніхто. Кажуть, дуже рідко буває.
— Бабуню! — Голоюх мало не заволав із відчаю. — Ви що, зовсім без пам'яті? Я ж вам казав — «донори», а ви мені долари! Ви що, не розумієте: донори — це люди, які кров здають! Я для чого все вам вчора пояснював? Навіщо мені ваших два долари? Якщо сьогодні ніхто не здасть, то завтра мені й двадцять не допоможуть!
Він приліпив банкноту до столу перед бабцею, яка розгублено кліпала очима, і побіг до поліклініки.
Зал принишк. Доповідь завідуючого відділом переливання справила гнітюче враження. І тепер усі уявляли, що видасть зараз головний.
— Дійсно, — сказав Лабо після паузи, загрозливо насунувшись на стіл, — досягнення наші із дня в день усе вищі та вищі. Просто диву даєшся! Навіть не знаю, з кого починати. Ну, напевно, все-таки з хірургії... Найповажніша служба... Оперуємо, лікуємо... Донорів дати не можемо. Та що казати — сам завідуючий прекрасний приклад подає. Ілля Петрович — один донор. Солідно. Завхірургією. Так, один донор. Звучить. І колеги від нього не відстають. Олег Вікторович, який у нас уже півроку впроваджує прогресивні харківські технології, круто оперує. Імідж у районі — не менш ніж професорський...
Олег лише посміхнувся у вуса, слухаючи це.
— ...Також один донор. Хворі йдуть, донорів дати не можемо. Браво. Голоюх...
Тарас лише приречено підвів очі до стелі.
— ...Ну, це ж навіть незручно дати більше, ніж старші колеги. Я розумію, солідарність... Також один донор.
Тарас подивився здивовано. Він навіть опустив кінчики губів і несамохіть озирнувся.
— ...А ось Петро Петрович приємно здивував. Так. Шість донорів. Отже, можемо, коли схочемо!
Савчук скромно опустив очі у підлогу, мало не зашарівшись.
А за годину всі троє схилилися у відділенні переливання крові над столом із розкладеними аркушами паперу. Там сьогодні панували тиша та спокій. Медсестра розклала перед ними аркуші, по яких вони вивчали списки учорашніх донорів.
— Ось, — сказав Медвідь, зупинивши свій палець на якомусь рядку, — глянь, двоє з агрохімії. Цікаво... на Савчука записані.
— Ну, може він їх десь... Знайшов, зліва...— припустив Тарас. — О! А ось глянь! Дорожний! Двоє... Що? Також на Савчука? Це що — рекет?
— Зараз... — пробурмотів Ілля, — зараз я влаштую цьому «підприємцю»... Ні, краще офіційно, в кабінеті. І з головним!
— А от звідки в мене донор?— несподівано згадав Голоюх.— Ану... дивись... якийсь Веприк, не працюючий... Не знаю такого...
— Ну, а ваша медсестра хіба не приводила? — озвалася сестричка з відділу переливання, яка стояла поруч. — Вона вже на кінець дня тут товклася з якимось. Уже закривати збиралися, а вона привела.
Але тут, наче буревій, до приміщення увірвалася Оксана Євстахіївна.