— Добрий вечір, — сказав Беженар, увійшовши досередини.
— Добрий вечір, доктор, — відповіла пані за прилавком. — Чого душа бажає?
— Зважте мені, — попросив він, — півкіло тих... ні, краще тих сардельок. Вони більше схожі...
— Схожі на що? — не зрозуміла продавщиця, підходячи до холодильника.
— Розумієте, три години тому сидів за столом, навіть уже тримав на виделці...
— Що, невже «а вкусити так і не довелося»? — засміялася вона.
— Саме так і було, — невесело погодився він.
— Бідний ви, бідний, — пожаліла вона. — Напевно, з кимось щось сталося і вас терміново покликали?
— Ви знаєте, саме так і було! — здивовано погодився він.
— Не шкодуйте, — вона простягла пакунок, — наші смачніші. Побачите.
— Цього, на жаль, я не знатиму ніколи, — сказав він уже самому собі, від'їжджаючи від бровки.
У операційній панував гарний настрій. Два розриви кишечника були ушиті, накладалися останні шви на сечовий міхур. Операція наближалася до завершення.
— Готуй багато дренажів, — сказав Медвідь, звертаючись до Наді, — купу трубок і одну рукавицю ріж навпіл.
— Уже готові, Ілля Петрович. Чекають, коли ви закінчите.
— Ой, а я перед операцією надвір виходила... — замріяно промовила Наталя. — Ви би бачили, яка потрясна осіння погода... Пізня осінь... М-м-м... Ото би до лісу на опеньки...
— Не можна, — цілком серйозно відповів Ілля.
— Чому? — здивувалася вона.
— Земля вже холодна. Запалення легень підхопити можна.
— Ілля Петрович! — обурено вигукнула вона. — Я кажу — на опеньки! Ви що, погано чуєте?
— Так і на опеньках можна, — знизав плечима він, — м'якше.
— Ну, Ілля Петрович, — здивувалася Наталя, — ви сьогодні якийсь такий... озабочений... такий весь...
— Як? — наче недочув Щур. — Ти кажеш — збочений?
— Озабочений! — обурено виправила Наталя, перериваючи загальний сміх. — Тобто сексуально озабочений... Ми навіть зараз почервоніємо...
— Ага, почервонієте ви! — засміявся Ілля. — Я от взагалі їм заздрю — анестезіологам. Зачиняться там на ніч у своїй реанімації...
— Немає реанімації — є анестезіологія та інтенсивна терапія, — затяг своєї улюбленої Щур.
— Та яка до біса різниця? — продовжував той. — Зачиняться на ніч у своїй інтенсивній терапії, і ніхто не відає, що вони там роблять. А медсестри в них які... Навмисне підбирали...
— Вам заздрісно? — запитала Наталя. — То переходьте до нас. У нас є ставка вільна. Правда, Сергію Андрійовичу?
— Еге, — гмукнув Щур, — хотів би я подивитися на хірурга, який би перейшов до анестезіології!
— Ну чому, я би пішов! — насідав Ілля, в якого наче з'явилася ейфорія після вдало проведеної операції. — Їй-богу, пішов би, але якщо тільки на нічні чергування. На день ні. Тільки на нічні. Вони там таких медсестер поназбирували... Я б там-м-м...
— Ілля Петрович! — нарешті не витримала Надя. — Вам що, своїх медсестер мало? Так навіть не коректно по відношенню до нас! Жарти жартами, а ми й образитися можемо.
— Та що ти його слухаєш! — махнула рукою Наталя. — Ілля Петрович тільки язиком майстер. А якби дійсно до діла... Він же ж зразковий сім'янин.
— А що, — не зморгнувши відповів Ілля, — язиком — такий спосіб також є. Зараз усе дозволяється... Навіть по телевізору показували.
— Ілля Петрович!!! Ні, ваш завідуючий явно сьогодні на сексуальному ґрунті... — сказала Наталя.
— Усе! — несподівано гаркнув Медвідь так, що всі підскочили. — Зашиватися, бігом! Кетгут на очеревину. В животі нічого не забули?
— Нічого, — відповів Голоюх.
Наталя увійшла до ординаторської і всілася біля лікаря.
— Так, — сказав Щур, — ось це прокапати до вечора. Банку для сечі повісили?
— Звичайно, — відповіла вона.
— Молодці. Кава є в нас?
— Звичайно, доктор.
— Тоді став.
Двері відчинилися без стуку, і до ординаторської заскочив Медвідь.
— Ну, це концерт, — заявив він із порогу. — Я вже розслідування провів. Це ж його кохана жінка так відгамселила! Ота, що перед дверима молилася. Сечовий міхур і два розриви кишки! Тепер он стоїть, крокодилячі сльози ллє. Уявляєш — він її вже дістав остаточно. У баби просто нерви здали. А вчора приперся знову ледве теплий. Ну, вона сіла на нього зверху і товкла, поки наснага не скінчилася.
— Добре товкла, — погодився Щур. — Хоча нічого дивного. Приповз додому після п'янки, сечовий міхур переповнений, м'язи розслаблені... Скільки там йому треба?
— Нормально, — сказала Наталя.
— От дивись, — повчав її Щур, — ніколи не давай волю емоціям у відносинах із чоловіком. Ну, відтоварила вона коханого, ну, отримала сумнівне короткочасне задоволення... А тепер витрати на лікування, та й докори сумління. Плюс боїться, щоб у міліцію не повідомили. До речі, ти дзвонив уже?