Євстахіївна сміялася від душі. Посміхався й Олег, хоч і чув раніше цей анекдот.
— Так, пані Іванко, — продовжував Тарас, — і не забувайте про мікроклізми. Як там у сонячній Італії? Розумію, так... Дійсно, якби не геморой, то цілком непогано... Ну, все, видужуйте. Чао. Дістала, сеньйора...
Останнє було сказано, коли телефон опускався до кишені. Взявши новий бутерброд, Тарас відкусив одразу половину.
— Ти що, їсти сюди прийшов? — запитав Ілля. — Наливай...
Відділення поступово занурювалося у сон. У коридорі стояв морок. Світло відключили, і гасова лампа та дві свічки ледве вихоплювали з темряви кути стін та двері палат. Оксана з ліхтарем обходила останні палати. У сьомій уже спали. Вона зазирнула туди і збиралася вже виходити, коли з койки у кутку її покликали.
— Сестричко, скажи, нехай тазик принесуть, га? Мене щось нудить...
Це був Біленький, якого тиждень тому перевели з реанімації.
— Що сталося? — вона підійшла ближче.
Троє хворих, які вже дрімали, невдоволено зарухалися на ліжках, накриваючись ковдрами з головами. Біленький також примружив очі від світла ліхтаря.
— Дід оладками його нагодував, — промовив сусід з-під ковдри.
— Може, чергового лікаря покликати? — насторожилася Оксана. — Болі є в животі?
— Та які там болі... — скривився Біленький. — Спати хочу.
— Соню, принеси про всяк випадок миску до сьомої, — почулося у коридорі, коли Оксана вийшла туди.
За п'ять хвилин увійшла санітарка, поставивши металеву велику миску під койку Біленького. Той провів її підозрілим поглядом.
Біля митниці стояла черга з чотирьох машин. Останнім був великий чорний джип із широкими колесами, схожий на той, яким їздив старий Ганс. Тільки цей виглядав значно новішим. Чоловік у розстібнутій шкіряній куртці, що сидів на передньому пасажирському місці, запалив.
— Чуєш, Жане, — почулося ззаду, — я піду домовлюся з таможнею, бо годину стоятимемо.
— Сядь, не смикайся, — відповів той, — кудись поспішаєш?
— Та куди мені поспішати...
Той, кого назвали Жаном, витяг мобілку і, набравши номер, спитав:
— Алло! Вікторе? Що там у тебе?.. Ага... Ну, гаразд. Нікуди не подінься, будь там. І не лови ґав. Ну, все...
Передня машина проїхала пропускний пункт, і джип посунувся на одну вперед. Знову почало сніжити.
Це був кордон України з Польщею.
У сьомій палаті стояла тиша. Три пустих застелених ліжка та два, на яких спали хворі. Біленький не спав. Він був накритий майже з головою. Півгодини тому пішла медсестра, яка знову заходила подивитися до нього, але він лише ритмічно сопів. Більше вона не прийде.
Стягнувши ковдру донизу, він потягся рукою під койку і витяг з-під неї миску, озираючись на сплячих сусідів. Потім взяв термос, що стояв на його тумбі, й, відкрутивши кришку, налив у миску гарячої води. Здійнялася пара. Тоді витяг із тумби пляшку мінералки і відкрутив пробку. Вода засичала, і він знову боязливо озирнувся на сусідів. Наливши у миску ще й мінералки, Біленький спробував воду рукою. Очевидно, результат його задовольнив. З-під подушки він витяг маленьку картонну пачечку лез для гоління і, перекинувшись на спину, деякий час лежав нерухомо, дивлячись у стелю. Потім, затиснувши лезо у покалічених, місцями чорних пальцях правої руки, які не хотіли згинатися, щосили чиркнув лезом по зап'ястю лівої. По руці слабким струмочком побігла кров. Розкривши широко очі, він якусь мить спостерігав цю картину, а потім, зібравшись із духом, чиркнув ще раз. Тепер уже чвиркнуло потужно.
Скривившись від болю, Біленький перевернувся на живіт і опустив руку в миску з водою. Вода швидко почервоніла від крові.
Оксана, яка куняла на сестринському посту біля увімкнутої лампи, накинула на плечі кофту і потягнулася, а потім підвелася й пішла до другої палати, де почався якийсь рух. Там лежав післяопераційний хворий. За п'ять хвилин вона вже поверталася на пост і, проходячи повз двері сьомої, зазирнула й туди. Там стояла тиша — всі спали, включно з Біленьким. Однак щось їй не сподобалося. Марно напружуючи погляд у темряві, вона клацнула вимикачем.
Те, що побачила медсестра, виглядало жахливо. Біленький лежав на спині, опустивши руку до миски з чимось червоним, що лилося через край. Такі ж калюжки були розхлюпані й по підлозі. Скрикнувши, вона кинулася назад, до маніпуляційної. Руки її тремтіли, коли відчиняла замок на дверцятах шафи з НЗ. Схопивши бинт, смикнулася назад, до палати. Почувши рух, із кімнати персоналу вилізла заспана Соня.
Від спроб надати допомогу Біленький прийшов до тями. Він смикався на койці, видираючи в них руку, і кричав: