— Ой! Жіноча логіка… — образилася Євстахіївна. — Ота ваша, чоловіча, у сто разів абсурдніша, якщо хочете знати.
— Цікаво-цікаво, — встряв у дискусію Голоюх, — а яка це — чоловіча логіка? Я наче й виразу такого не чув… Може, приклад наведете?
— Та скільки завгодно, — не розгубилася шефиня гінекології. — Ну, хто ще, наприклад, окрім вас, мужиків, може вважати, що потрапив до раю, в той час, коли насправді знаходиться всього за два сантиметри від дупи?
На мить усі замовкли, а потім залилися диким реготом. Сміялися до сліз.
— Сильно, — сказав Олег. — Оксано Євстахіївно, ви це самі придумали, чи десь чули?
Двері відчинилися, і увійшов Беженар.
— А що тут відбувається? — погляд його висловив картинне здивування. — На тому кінці коридору чути. Оксано Євстахіївно, дорогенька… От ви все смішите їх… Краше жити навчіть! А то вони молоді, гадають, що круті, бика за роги вхопили… А ви їх… — він жартівливо стиснув свого здоровезного кулака.
— Ой, Валю… — зітхнула Євстахіївна. — Та вони самі кого хочеш навчать. Ну, що, хлопчики… Ходімо!
Засовавши стільцями, хірурги рушили за нею.
— Але туди й назад, — чувся в коридорі голос Медвідя, — пʼять хвилин…
Вона посунулася, пропускаючи всіх трьох. Посеред маленького підсобного приміщення, куди вони увійшли, стояв столик, вкритий білим простиралом. На ньому — пляшка коньяку, бутерброди з ікрою, лимони та помідори на тарілці. Над цим височіла велика пластмасова пляшка мінералки.
— Воба-на… — тільки й промовив Голоюх.
— Ні фіга собі… — не витримав і Медвідь.
— Це з приводу чого? — не зрозумів Олег.
— А де ж ваша помираюча хвора? — отямився Ілля.
— Ну, завдяки вам хвора якраз не помираюча, — відповіла Євстахіївна. — Сідайте, хлопчики.
— А чому сьогодні? — не міг заспокоїтися Медвідь. — Чому саме сьогодні?
— Та буде вже тобі, — штурхнув його Тарас, — нікуди не подінеться твоя «шарманка». Сідай, раз просять.
— Дійсно, — погодився Олег, — якщо вже жінка запрошує…
— До того ж, яка жінка! — Тарас взяв до рук пляшку, обертаючи її і роздивляючись. — Жінка, яка знає закони чоловічої логіки…
Махнувши рукою, Ілля поліз на дальнє місце.
— Сідайте, сідайте, хлопчики… — клопоталася Євстахіївна, — Давай, Тарасику, всім підряд. Мені трошки…
Голоюх розлив, і вона підняла келишок.
— Та ви сідайте, Оксано Євстахіївно, — запросив Ілля. — Ми не кусаємося. До того ж, сьогодні не іменини, щоб стоячи тости проголошувати.
— Ось вам і другий приклад чоловічої логіки, — не змигнувши сказала шефиня, — якщо сьогодні не в нас іменини — значить, їх взагалі не може бути.
— Йош твою мать… — пробурмотів Ілля, роззявляючи рота. — Оксано Євстахіївно, але так нечесно! Звідки ж ми знали? Ви би хоч попередили! Все, не починаємо! — він поставив келишок на стіл. — Колеги, йдемо за подарунком.
Він підхопився, гримлячи стільчиком.
— Ілля Петрович! — вона схопила його за обидві руки. — Сідайте назад! Зараз же! Не демонструйте третій приклад примітивної чоловічої логіки.
— А це ще який? — зовсім розгубився Голоюх.
— Думати, що коли вас запросили на іменини, то комусь не спиться без вашого подарунка. До того ж, — звідки ви взяли? В мене день народження влітку, в липні. Не вірите — он Олег Вікторович завтра в кадрах перевірить…
Нарешті вона розсадила всіх по місцях.
— Господи… от мужики… Як стрельне щось у голову — спробуй потім переконай…
— Це четвертий, — констатував Тарас, піднімаючи келишок.
— Схоже, до кінця застілля, — припустив Олег, — Оксана Євстахіївна повністю переконає нас у нашій видовій дефективності.
— Ну що ви! — здивувалася вона. — Навпаки. Давайте, випʼємо за вас. За те, що в нас ще є справжні чоловіки, джентльмени, воїни, які можуть врятувати нерозумну та легковажну жінку…
— Не треба, — сказав Тарас, — не варто перебільшувати.
— І драматизувати ситуацію, — додав Ілля. — Усі ми тут однаково нерозумні. І всі, як казав покійний шеф, по одному лезу ходимо.
— Дійсно, — погодився Олег. — Операції роблять не машини, а люди. Люди іноді помиляються, навіть коли роблять усе, щоб уникнути помилок. Колись, ще за Союзу, до нас у Харків приїхав головний хірург республіки. Величина. Ні, без іронії, спец високого класу. А в одного партійного боса доньку вхопив банальний апендицит. Ну, наші й вирішили прогнутися перед номенклатурою — попросили його оперувати, хоч впорався б із такою дрібницею навіть інтерн. А у спеца, очевидно, був «не його» день. Безглузда випадковість — пошкодив здухвинну артерію. Уявляєте, що це таке? Дірка в животі на два пальчики (елегантно хотів зробити), а звідти фонтан, і все заливає…