— Ти уявляєш, що було б, якби і ти поїхав? — не вгавав Тарас. — Я би тут загнувся…
— Але ж не поїхав… — сказав Олег.
До палати увірвався Щур:
— У мене готовність номер один. Наталя вже в операційній. Беремо хворого.
— Хворих, — виправив Олег. — Ідемо в ординаторську говорити.
— Олег! — підхопився на ліжку Якимець. — Ти куди? Зачекай!
Колеги здивовано вирячилися на хворого.
— Заспокойся, — попросив його Олег. — Зараз тобі поставлять крапельницю. Поки що більше нічого робити не потрібно. Твої друзі у важкому стані, йдемо їх оперувати.
— Олег!!! — той мало не скочив за ними. — Мені потрібно поговорити з тобою.
— Ніколи говорити. Після операції.
— Ні, зараз! Олег, я тебе прошу! Зайди до мене, конфіденційно. Два слова! Ну, будь ласка!
— Добре, — промовив той.
— Він що, знає тебе? — здивувався Голоюх.
— Трохи знайомі, — відповів Олег, пропускаючи всіх до ординаторської.
— То я не зрозумів, — відразу почав Щур, — кого ми оперуємо?
Він щось запідозрив і тепер мав без перебільшення прибитий вигляд.
— Оперуємо череп і живіт одночасно, — відповів Олег.
— Хе! — Щур навіть посміхнувся. — А ти що, здатний дві операції одночасно?
— Здатний, чи ні, а доведеться.
— Молодець, — похвалив Щур. — А от я два наркози нараз не вмію, ти вже вибач.
— Колеги, жарти в сторону, — сказав Олег. — Оперувати потрібно обох. Жоден з них, наскільки я розумію, без операції дві години не протягне. Так що вибирати не доводиться. Інтубуй обох по черзі, а далі один наркоз нехай Наталя веде. А ти виклич собі другу анестезистку. Ну що, мені тебе вчити? Санавіації не буде, всі знають?
Голоюх із Беженаром лише кивнули.
— Нас троє, — продовжував Олег. — На дві бригади ніяк не розділимося — операції серйозні. Тому пропоную так: ви, Валентине Івановичу, викличте собі Ліду і оперуйте з нею в ургентній операційній гематому. Вона… — Олег на мить завагався. — Тут?
— У мене, — спокійно відповів Беженар.
— Прекрасно. Ви, звичайно, бували на таких операціях?
— Сам не робив, брехати не буду, — сказав Беженар. — Але з нейрохірургами періодично «мився», якщо таке траплялося.
— Отже, впораєтеся. Будуть труднощі — я до вас підійду, хоча сам, чесно кажучи, також гематом не оперував. Нічого не поробиш — доведеться. Хоча, загалом, операція не хтозна-яка, мусить зробити кожен хірург. Правда ж? Впораємося. А ми з Тарасом оперуємо живіт у плановій. Разом із Лідою нехай везуть і Савчука. Можливо, нам із Тарасом зайві руки знадобляться. Може, кров переливати доведеться. А ні — то буде на підхваті — нема чого сачкувати, коли таке робиться. Та й за Якимцевою ногою пригляне. Ну що, є інші думки?
— А що в животі? — запитав Беженар.
— Я гадаю, розрив печінки або селезінка полетіла. Принаймні симптоми кровотечі очевидні.
Усі мовчки переглянулися.
— Усе, — сказав Олег, — нехай беруть хворих. І ви мийтеся. Я тільки до другої забіжу — і до вас.
Якимець напівсидів на ліжку, продовжуючи тримати лід на голові. Побачивши Олега, приятель засовався і прихилився до лікаря.
— Як нога?
— Так само…
Олег торкнувся його стопи.
— Нічого, не холодна, скажемо так… Кажи, тільки швидко.
— Олежку, слухай… — затинаючись заговорив Якимець, — я тут не випадково. Розумієш… Уся ця херня, сни і все таке — це… Словом, я вигадав…
— Ні хріна собі… — Олег здивовано зсунув ковпака на потилицю. — Хоча, ти знаєш, деякі підозри в мене були, десь на підсвідомому рівні. Надто нереально, надумано виглядали оці твої проблеми… Тобі що, жити нудно?
— Не перебивай, — попросив Якимець. — Мені потрібно було затягти тебе сюди, щоб ти для мене розвідав інформацію.
— Про чоловіка з бородавками, — сказав Олег, не приховуючи злості та обурення.
— Так. Усе це дуже серйозно. Ти гадаєш, ми самі перекинулися? Це… назвемо так, конкуренти. Джипом нас зрізали. Чорний, не машина — танк. Вони також за ним полюють. Ми везли вашого завгоспа, він був у нас у машині…
— Як це — везли? Навіщо?
— Не перебивай! Вони скинули нас із дороги, забрали його і поїхали. Зараз він у них заговорить, цей піонер-герой. Не сумнівайся, заговорить. Можливо, вже заговорив. І тоді вони зараз будуть тут.
— Тут?! Для чого?
— Їх потрібно випередити. У вас тут є підвал під корпусом? Якийсь підвал для цивільної оборони… Ну…
— Є… — очманіло промовив Олег. — І що?
— Ти повинен зараз піти туди…
— Та він зачинений! — зірвався Олег. — І взагалі, який підвал? Ти що, зовсім дурний? На мені дві операції висить! Двоє хворих у критичному стані!