— Це ти дурний! Зараз тут буде кодло відморозків з пушками!
— Я вже в операційній! — Олег підвівся. — Але до ментури зателефонувати встигну. Мені ще тут твоїх конкурентів бракувало… Вже йду!
— Дурень! — заволав Якимець. — Ідіот! Там більше півмільйона баксів! Яка ментура!
— Де — півмільйона? — не зрозумів Олег.
— У підвалі вашому сраному! Олежко, не варʼюй! Я зараз тобі все поясню, ти встигнеш! Він же нам усе виклав!
До палати зазирнула Люся — операційна санітарка:
— Олег Вікторович, митися! Вас кличуть. У того, з кровотечею, тиск падає.
Олег смикнувся з палати.
— Олег!!! Заче…
— Щоб ти згорів зі своїми справами, — кинув хірург через плече, розстібаючи на ходу халат. — Марійко! Чуєш мене?! Міліцію виклич! — промовляючи це, він вже зникав в операційній.
Борсаючись по саме «черево» у снігу, до хірургічного корпуса підʼїхав «подарунок президента». З нього вилізли Ліда з Савчуком і побігли до входу. Їм вже змалювали ситуацію в загальних рисах, і обоє розуміли, що час не терпить. Пробуксувавши обома мостами, УАЗ таки зсунувся з місця і поповз до відділення «швидкої».
В операційній ритмічно гудів наркозний апарат. Щур уже заінтубував хворого і закінчував останні свої маніпуляції. Голова хлопця була виголена під нуль, з рота його стирчала інтубаційна трубка. У вену переливався розчин, поруч клопоталася інша викликана анестезистка. Беженар із Лідою, вже стерильні, сиділи на підвіконні, склавши руки в рукавицях на грудях. Віра, операційна сестра, закінчувала приготування на своєму столику, вже готова підʼїхати до хворого. У кутках операційної стояли два увімкнених електрокаміни.
— Ти, головне, не переживай, — казав Беженар, — усе буде гаразд, побачиш.
— А як щось не зладиться? — пошепки запитала Ліда.
— А що може не зладитися? — перепитав він у своїй звичній манері, дуже серйозно і водночас демонструючи здивування. — Це доволі елементарна операція. Звичайно, самі ми таких не робимо, є на те нейрохірургія. Але коли викликаємо нейрохірурга з обласної, хтось із наших завжди асистує. Повір мені — нічого складного. Зараз зробимо дірку в черепі, вимиємо гематому — і все. Навіть швидше за них закінчимо, ще й підемо на живіт допомагати.
— Усе, вперед! — скомандував Щур. — Кажіть, як вам повертати хворого, і я ще туди повинен збігати.
Беженар із Лідою з обох боків підійшли до операційного столу.
Фельдшерка «швидкої», скинувши припорошене снігом пальто, вся червона, присіла до телефону, віддихуючись. В іншої, яка увійшла слідом, вона спитала:
— Ти також ще не дзвонила до міліції щодо тієї аварії?
— А коли було? Тут усе літало…
Вона зняла трубку і набрала «02».
— Алло! Доброї ночі! «Швидка» вас турбує. Так. Ми щойно з аварії приїхали.
— Не щойно, а годину тому, — відповів голос капітана Панчишина. — З хірургії нам уже дзвонили, знаємо.
— Та нам не було коли дзвонити, — виправдовувалася фельдшерка, — дві бригади хірургів звозили…
— Скажіть, що там, на місці, — невдоволено перебив її Панчишин.
— Не знаємо. Там якийсь мужик з кіньми був, він і викликав…Так, ті двоє важкі. Приблизно годину тому. Еге, ви би бачили, що тут робилося! Нам було куди дзвонити — дві бригади хірургів звозили. Повідомила фельдшер Гриценко, а хто прийняв? Так і запишу, капітан Панчишин…
І вона поклала слухавку з відчуттям, що нарешті з приводу цього випадку для неї усі клопоти скінчилися.
А у райвідділі міліції черговий — капітан Панчишин — також поклав трубку на апарат, але не відняв руки.
— Що там? — запитав сержант, увійшовши до «діжурки».
— Аварія, — відповів той, — якась іномарка з дороги злетіла, біля Держилова. Дзвоню Полинякові — нехай виїжджає. І ти готуйся. Їдемо на місце. До лікарні потім.
— Зараз Іван поїде, — відповів сержант, — його черга.
— Та мені по барабану, — промовив Панчишин, — нехай заводить.
Коли Щур перейшов до планової операційної, робота там ішла повним ходом.
— Відсмоктувач вмикай! — командував Олег. — Давай-давай… чого він так погано тягне?
— Олег, здається, звідти, з печінки кровить, — промовив Голоюх, викидаючи у миску велику серветку, просякнуту кровʼю.
— Звідки ж іще… — погодився той. — Глянь, наче кавун трісла. Надю, на круглій голці кетгут, якнайгрубший…
Вона простягла інструмент.
Узявши подану пелюшку, Голоюх уліз обома руками в живіт, який був «розкритий» згори донизу.