— Артерію потрібно розкривати, — сказав Олег. — Віра ще тут? Віро!
— Чого ви кричите, доктор? — Віра зазирнула до операційної. — Я вже майже заснула…
— Вірцю, бери ключа від шефового кабінету, там стоїть коробка з гуманітаркою. Тягни сюди. Бігом!
— Уже біжу, — вона зникла.
— Там були судинні зонди, — Олег розігнувся і глянув на колег. — Не виключено, що ситуація певною мірою спрощується.
— Дав би Бог… — пробурмотів Беженар.
Підруливши до входу в районний відділ міліції, ГАЗик зупинився. Троє вийшли з нього і, відчинивши вхідні двері, грюкнули ґратами. Сержант, що залишався всередині, впустив. Усі разом завалили до «діжурки».
— Ну, що — виїздили? — запитав Панчишин.
— Як і очікувалося, — відповів Полиняк, падаючи у крісло і розстібаючи бушлат. — Ні хріна. «Ауді» майже у посадці, на боці. Побувала «на даху». Сніг до пояса. Це завал…
— Ясно, — пробурмотів капітан. — І що, ніхто нічого не бачив?
— Абсолютно. Там нікого й не було.
— Та самі перекинулися, — озвався сержант, що брав участь у виїзді. — Он яка дорога. Ми самі, коли гальмували, мало не вилетіли.
— Можливо, — погодився Полиняк. — Чорти би їх забрали, їздять, суки, вгашені по такій погоді… Гнали, як ідіоти. Наче ті, на джипі.
— Які? — не зрозумів Панчишин.
— А… — махнув рукою Полиняк. — Трапилися придурки назустріч, круті якісь. Зранку мусимо туди знову їхати. Народ знає, ще й до рання «Ауді» можуть розкурочити. Між іншим, я привіз! — даішник витяг пляшку і урочисто поставив на стіл. — Ну його к бісу, погода така, що не зашкодить. Їдьмо, заскочимо до лікарні, глянемо на тих постраждалих, а потім посидимо з півгодинки.
— Гаразд, — погодився Панчишин. — Хоча в лікарню… Хіба подивитися. Двоє у відрубі, третього оперують. Ніхто нічого не розповість. Ну, їдьте. Хоч кров на алкоголь заберете, вже щось. І я з вами. Володю! Ти лишаєшся. Не спи! Зачиняйтеся.
Зонд уже розгорнули і випробували. Балончик на його кінчику роздувався і здувався бездоганно.
— От техніка… — промовив Беженар. — Добре, хоч Ганса маємо. Все щось підкине. Як в інших районах із положення виходять?
— В інших районах свої «ганси», — пояснив Тарас. — Усі крутяться, як можуть.
— Між іншим, термін придатності його вже скінчився, — промовила Віра, читаючи роздерту упаковку. — До речі, німець ваш щойно внизу проїхав, я бачила. Кудись за ЛОР завернув.
— Може, привіз когось, — припустив Голоюх. — Так позамітало, що з Фертилівки тільки джипом або трактором, більше нічим.
— Судину тримаєш? — нагадав Олег, перериваючи його роздуми вголос.
— Тримаю, все гаразд.
— Ну, тримай. Скальпель! Затисни її, Тарасику, про всяк випадок.
— Є.
— Ну, з Богом.
Хірург розсік стінку артерії завтовшки як палець, і оперуючі побачили у просвіті судини червоний, майже чорний, «холодець».
— Що й потрібно було довести, — промовив Беженар.
— Що, тромб? — Голоюх також намагався зі своєї незручної позиції зазирнути до них.
— Так. Тримай палець, гляди. Нам тут бажано без зайвих пригод. Ну, давайте…
Олег увів увесь зонд в артерію до самого кінця.
— Що, не йде більше?
— Не йде. Роздувай.
Балончик на кінці роздули, і Олег потяг увесь цей пристрій на себе. А з розрізу на судині почав лізти товстий кровʼяний згусток.
— Дійсно, схожий на хробака… — пробурмотіла Надя.
Віра також стояла поруч і бачила все.
— Ого! — вигукнула вона, коли назовні вилізло з двадцять сантиметрів.
— От бачиш, — повчально сказав Беженар, — пішла би додому — не побачила б такої краси.
Атмосфера якось розрядилася, хоча до успішного закінчення залишалося ще ой як багато.
— Ого-го! — сказала тепер уже Ліда, коли «хробак» видовжився до сорока сантиметрів. Вилазячи з судини, він поступово рвався, перетворюючись на кашу.
А Олег продовжував повільно тягти зонда, а разом з ним і тромб. Нарешті роздутий балончик вискочив із артерії.
— Ти як, тримаєш? — він повернувся до Голоюха.
— Тримаю, не бійся.
Перетиснувши кінець артерії, з якої щойно видалив тромб, Олег сказав:
— Відпускай. Але не різко.
Тепер уже такий самий «хробак» поліз із іншого кінця. Він рухався сам, оскільки штовхав його тиск крові. Другий тромб виявився коротким. Несподівано він вискочив, наче корок, і з рани вдарив товстий струмінь крові.
— Тисни! — крикнули всі разом, але це було зайве — Тарас зреагував сам.
Кровотеча зупинилася. Беженар вимочував із рани кров.
— Шити, — сказав Олег.