— Ще затискач!
— Ще!
Вони по черзі закидали операційну сестру цими наказами, і їй волею-неволею довелося рухатися скоріше.
— Вʼязатися!
— Ножниці!
— Надю, не спи, щойно одинадцята. Сушити!
— А… Куди ви так женете? — не зрозуміла вона. — Що за темп?
— На рекорд ідемо, — зосереджено промовив Ілля, роблячи своє. — Кохера!
— Затискач! — не відставав Олег.
— Обкластися!
— Ні, — здивувалася Надя, — вони точно на рекорд ідуть.
— Сушити, відсмоктувач!
— Ілля, он він. Сам наставився, гад…
— Бачу… — прокректав Медвідь, виводячи апендикс у рану. — Ще один затискач.
— Молодець, так і тримай, я обійду… — намагався якнайкраще допомогти Олег. — Лігатуру на затискачі!
— Ножниці! Надю, я ж просив — не спи! — знову взявся за сестру Ілля.
Але вона лише сопіла, висловлюючи невдоволення.
— Надю, «зетку»!
— Ось так, молодець.
Тепер вже не витримав анестезіолог. Відірвавшись від свого «господарства», Сергій Андрійович Щур зазирнув до операційного поля і стурбовано похитав головою:
— Хлопці, ви що, озвіріли? Точно — на рекорд ідуть. Чого ж ви не сказали? Я його як мінімум на сорок пʼять хвилин «загрузив».
— Ну, ми ж не знали, що так добре піде, — виправдався Ілля. — Серветку лапаратомну давай. Все. Шити!
— Атас… — знову не витримала сестра. — Сімнадцять хвилин! Скільки працюю, такого не памʼятаю.
— Потім дивуватимешся, — Ілля незворушно робив своє. — Шити, далі…
Каталка з хворим випливла з дверей операційної і заторохкотіла коридором у напрямку реанімаційного відділення, де проводили найближчу добу всі прооперовані.
— Що, вже зробили?! — не могла повірити дружина хворого, здивовано йдучи за каталкою, не вірячи, що всі переживання вже позаду.
На телеекрані встановилася картинка — у ринзі стояв спокійний, зосереджений Віталій Кличко. Потім показали доволі грізного з вигляду негра. Той смикав носом, набираючись люті. Олег вже влаштувався перед телевізором. Потираючи руки від задоволення, заскочив Ілля:
— Ох, дасть він йому зараз, ох, дасть…
Сівши поруч, Медвідь щасливо глянув на колегу.
Бій почався. Негр став у глухий захист, а Віталій почав тиснути його то з одного, то з іншого боку, завдаючи ударів.
— Чого він тягне кота за хвіст? — не витримав Ілля. — Добивати треба!
— Та заспокойся ти, довше подивимося.
У двері постукали, і на порозі зʼявилася Надя. Жоден із лікарів не звернув уваги на стурбований вираз обличчя операційної сестри.
— Ілля Петрович, — промовила вона, — ми там дивилися, і не можемо знайти однієї салфетки лапаротомної. Немає ніде…
— Що він робить? Що він робить?! — схопився за голову Ілля.
— Так і догратися можна… — погодився Олег.
— Я кажу — салфетки однієї немає, — повторила Надя.
— То пошукай, — махнув рукою Ілля. — Та що ж він робить?!
— Ілля Петрович, — майже по складах промовила операційна. — Я кажу — ніде немає.
— Надю, я що, за тебе шукатиму? Чого ти хочеш? Ти що, не бачиш?
У телевізорі гонг сповістив про закінчення чергового раунду.
— Надю, я весь — увага, — повернувся до неї Ілля. — Чого тобі треба?
— Немає однієї салфетки. Ми все перевернули.
— Чекай, як це — немає? — вже зовсім іншим голосом промовив Медвідь. — Ти що, жартуєш?
— Ідіть самі подивіться.
На обличчі Медвідя тепер було написано переляк. Вони обоє з Олегом наче по команді скочили із місць.
В операційній просто на підлозі на чистому простирадлі було розкладене все, що кидалося до миски під час операції. Серед решти лежали три великих лапаротомних серветки, забруднених кровʼю. Над ними і зігнувся Ілля. Поруч на столику лежало одинадцять чистих, не використаних серветок. Олег ще раз заходився рахувати. Загалом їх було лише чотирнадцять.
— У звʼязці пʼятнадцять, — пояснювала Надя. — Ми завжди так ставимо, потім на кінець операції рахуємо, щоб нічого в животі не лишити… Ось, одинадцять чистих і три використаних…
— А може, там не було пʼятнадцяти? — засумнівався Олег.
— Виключено, — відрубала операційна. — По кілька разів перераховуємо ще у закладці, а потім на столику.
— І що, кругом дивилися? Може, десь лежить?
— Де?
— Ну, може, щось злиплося?
— Усе перевірили, Ілля Петрович, нічого не злиплося.
— Але ж ти рахувала, коли ми операцію закінчували! І казала, що всі є!
— Казала! Але ви мене так підганяли. Могла помилитися.
Олег з Іллею вийшли з операційної.
— Що будемо робити? — запитав Медвідь, припаливши і глибоко затягуючись.