Не чекаючи на запрошення, він розчинив двері першої-ліпшої палати. Сестра, схопивши рушника, приєдналася до обходу.
— Так, зрозуміло… — промовив травматолог, обвівши поглядом хворих, — артрити, синовіїти… Серйозні хворі є у вас?
— Є, взагалі-то… — промимрив Савчук. — Ось, будь ласка…
— Так, скелетне у вас в порядку, — головний фахівець оглянув Ревуцького з сусідом біля дверей. А потім його увага перекинулася на «літуна з даху», що мав перелом шийних хребців:
— А це що?! Шановні, що це за пристрій?! Це ж первісний лад! Ви ж хворого задушите! У вас що — спеціальною літературою не цікавляться? У журналі за другий місяць є стаття якраз на цю тему. Для кого ми пишемо? Навіщо кошти витрачаємо? Щоб на зламі тисячоліть переломи шийних хребців лікували петлею Гліссона? Шановні… — він розгублено озирнувся. — Де травматолог? Я перепрошую, як вас величати?
— Петро Петрович…
— Петре Петровичу, хворому негайно накласти скелетний витяг. Зараз же! Він же у вас нормально харчуватися не може — петля ваша по-людськи рота не дає відкрити! Накладіть витяжку — нехай нормально їсть і дихає.
— А-а…
— Що, колего? — не зрозумів республіканський фахівець.
— А-а… за що витяжку накладати? — здивовано промовив Савчук, законно сумніваючись, чи можна хворому просвердлити наскрізь голову.
— Як, за що? За череп! За тімʼяні горби! — і світило схилився над хворим, постукавши при цьому пальцями по вказаній ділянці черепа — з одного і другого боку.
— Доктор усе зробить, зараз же, — Лабо взяв під руку високого, але непроханого гостя, виводячи з палати.
— Ну, не можна ж так… — не міг заспокоїтися той. — Потрібно йти у ногу з часом.
— От бачиш! — зрадів за сусіда Ревуцький. — Знімуть зараз твою удавку. А ти — «не витримаю, не витримаю…»
— Усе, — розігнув плечі Олег. — Чорти б забрали цього гнідого. У верхньому поверсі порядок.
— Так, — погодилися обоє асистентів, — нормально.
— Дивимося кишечник, — сказав Медвідь.
— Хлопці, зашивайтеся вже! — підігнав зі свого боку Щур.
— А що — з тиском погано?
— Та ні, добре, але давайте швидше.
— Не жени, ямщик, — пробуркотів Ілля, — швидше, ніж можливо, однаково не буде. А! Ось! Ось він, рідненький. Розрив кишки бачу.
— Дивно, і калом не смердить… — зауважив Олег із незрозумілою іншим іронією.
— Так, Надю, серветку давай нову. Шиємо другий ряд. Добре пораховані?
Несподівано згасло світло. Одразу замовк наркозний апарат, а все довкола потонуло у сутінках похмурого дня.
— Твою ж маму… — вилаявся Щур і, схопивши чорну резинову камеру, перейшов на ручне дихання.
— Ганю! — закричав Медвідь, кличучи з передопераційної санітарку. — Бігом дзвони до РЕМу! Що за ідіотизм? Чому не попередили?
— Що це означає? — не зрозумів Олег.
— Електроенергію вимкнули. Зараз же постійно вимикають, але стараються попереджати.
— Добре, що не півгодини тому, — похитав головою Олег.
— Хлопці, не балакайте там, працюйте, — знову взявся за хірургів Щур. — У мене хворий на ручному диханні, між іншим.
— Ми всі в роботі.
Зʼявилася санітарка, що бігала телефонувати.
— У РЕМ кажуть, що відключення на обласному рівні. Увімкнуть не раніше, як за годину.
— Тягни аварійну, — скомандував Медвідь. — Військову, на акумуляторі. Ледве дихає вже.
— Там ще апендицит привезли, — додала Ганя.
— Якраз доречно, — погодився Ілля. — Давай, Тарасе Васильовичу, — розмивайся — ми тут вже вдвох упораємося. Іди дивитися той апендицит.
— Весело тут у вас… — зазначив Олег.
У травматологічній вісімнадцятій палаті стояла тиша. Доктор Савчук у масці та рукавицях стояв біля койки хворого, обробляючи руки спиртом. Той, хто нещодавно літав із даху, злякано косив очі на його приготування. Поруч із ліжком на стерильному металічному лотку, підвезеному на перевʼязочному столику, лежали дриль, шпиці та інші інструменти. Сестра і санітарка, що знаходилися поруч, також із якоюсь недовірою зиркали на Савчука, який нарешті скінчив оброблятися та намастив вибриту голову хворого йодом. Незважаючи на брак компетентності, Петро Петрович дійсно вважав, що людині, очевидно, все-таки не можна свердлити голову наскрізь, але, якщо каже республіканський спеціаліст…
— Ну, Хведоре, — не витримав Ревуцький, — у тебе тепер зачіска, як у крутого мафіозі. Не трусися, все буде гаразд!
— Не бійтеся, — маленький знеболюючий укольчик… — Савчук зігнувся над пацієнтом, взявши шприц.