— Та-а-ак... — протяг КРУк, настовбурчивши вуса. — То ми виведемо кінці, нарешті, з цими е-е... калоприймачами?
Зіна лише безсило знизала плечима.
— Отже, ви, шановна, нарахували шістсот сорок. А по паперах повинно бути шістсот шістдесят. Заносити до акту, чи ще шукатимете?
— Послухайте... — головна знову взялася переконувати чиновника. — Ви ж бачите — вони наче цигарковий папірчик, могли десь злипнутися... або завалитися...
— Не знаю... ви вже двічі рахували. Будете ще шукати? Як хочете. Пишу в протокол нестачу. Або шукайте.
— Що тут шукати? — нарешті зірвалася Зіна. — їх викинути потрібно разом із бинтами! Вони ж не практичні! Лежать уже рік, а ніхто не бере! Від них парить шкіру, а прокладок у комплекті немає. Та зрозумійте, неможливо їх сплавити «наліво»! Кому вони потрібні?
Мовчки вислухавши цю тираду, КРУк запитав:
— То будуть представлені відповідні документи, чи заносити в акт?
Замість відповіді Зіна зняла трубку.
— Алло! Ада Василівна? Це Зіна. Пробачте, що вдома турбую. Тут дійшли до калоприймачів, двадцять штук бракує... Може, ви самі? Добре, пробачте, — жінка поклала слухавку і звернулася до перевіряючого: — Вона каже, що хірургія брала. Завтра вам представлять акт про списання.
— Гаразд, — знизав плечима КРУк. — Почекаємо до завтра. А зараз... Що у нас по списку? Протизаплідні засоби.
— Не буду я серед ночі розбирати тут із вами протизаплідні! — вибухнула Зіна. — Ще чого! Уся бухгалтерія давно зачинена, ми тут самі на весь корпус, а я буду у протизаплідних засобах копирсатися?
— Як скажете... — незворушність була головною рисою цього щуроподібного чоловічка. — Знайдемо щось інше.
— Послухайте, Сергію Григоровичу, — з удаваним співчуттям запитала головна, — вам що, не набридло? Ви що, спати не хочете? Вже десята! У вас що, робочий день безрозмірний?
— Я у відрядженні, — байдуже відповів той. — Швидше зроблю — швидше додому. Тоді й відпочиватиму. До речі, Ада Василівна обіцяла каву на ніч...
— Зараз зроблю, — промовила Зіна, переходячи у сусіднє приміщення кабінету.
Двоє підлітків, спираючись на милиці, застигли під похмурою стіною без вікон. Це була та сама «трупарка». Третій стояв між ними, підтримуючи здоровою рукою іншу, загіпсовану вище ліктя. Стояла тиша, тільки у траві сюрчали коники.
— Ну, де ж вони?
— Засцяли... — посміхнувся Вітюня.
— «Стрілка» відміняється,— майже радісно промовив відіп'ятий позавчора Серьога, який переминався «на трьох».
За моргом почулося шаркання ніг. Вони з'явилися у такому ж складі. Найдовший ішов посередині, нахиляючись уперед та тримаючись рукою за правий бік, де кілька днів тому вирізали апендицит. Хлопці наблизилися упритул, а їхні супротивники припинили підпирати стіну похмурого закладу.
— Ну шо, пацани? — запитав найголовніший із представників хірургії.
— Багато берете на себе, — відповів Вітюня, цвиркнувши крізь зуби, адже вважався «босом» у травматології.
— Це хто багато бере?
Пацієнт хірургії впритул наблизився до «співрозмовника», так що вони майже торкнулися один одного. Поштовх був непомітним. Вітюня відповів набагато сильнішим. У відповідь суперник замахнувся і вдарив. Одночасно Славик, який виглядав до цього найбоязкішим, вимахнув милицею по голові найдовшого. Той схопився за вдарене місце і зігнувся, а хлопчина замахнувся на іншого. Проте третій із хірургії кинувся йому в ноги, точніше, в одну ногу, на якій він стояв, — і «воїн» із криком розтягся на землі. Вітюня качався поруч в обіймах із першим, а Серьога, змахнувши і собі милицею, завалив по голові того, хто притис до землі Славика. Цієї миті він сам отримав удар, від чого втратив рівновагу і змушений був спертися на загіпсовану ногу.
— Ой! Нога! Нога!!!
Цей крик пронизав вечірню тишу, рознісшись далеко за межі Тачанівської лікарні. І лише п'ятеро тіл, які качалися по траві, деручи одне одного, не чули цього несамовитого вереску.
Той, хто стояв біля вікна у морзі, відвернувся. Крик хлопця не привернув його уваги, адже він бачив усе з самого початку. За інших обставин він би втрутився і зупинив це неподобство. А зараз... Схоже, ця людина не бажала бути побаченою.
В ординаторській кипів електрочайник. Ілля засипав каву по кружках, потім розлив воду. Увійшли Олег із Голоюхом. Женатий із задоволенням потяг носом: