— Ну, що, Лідо, йдемо на обхід? — підвівся з місця Беженар.
— Так, Валентине Івановичу.
За кілька хвилин всі лікарі порозходилися, й Олег залишився на самоті. Глибоко зітхнувши, він витяг мобільний і набрав номер. Обличчя його у цей момент висловлювало повне нерозуміння: як він може займатися таким ідіотизмом?
— Володю, це я.
— Можеш не казати цього щоразу, — відповів Якимець, — я ж і так бачу, хто телефонує.
— Ще не звик до цієї техніки, — пожалівся Олег. — Слухай, тут несподівано знайшовся один... добродій... Ну, пияк без певного роду занять. Схоже, це той, хто примусив тебе вийти з поїзда у Тачанові.
— ...Не зрозумів... — насторожився Якимець. — Кого ти маєш на увазі?
— Продавця з рибою, звісно.
— З рибою?!
— Так... ти ж мені розповідав... Я тепер його лікар. Може, будуть якісь міркування з приводу? Ну, я там знаю...
— Так, так... — почав «схоплювати» Якимець. — А це... точно він?
— Під опис твій, у крайньому разі, підходить. Худий, неголений, лисуватий спереду.
— Гм-м... Можливо. Давай так. Я поміркую на рахунок цього, а ти зв'язку з ним не втрачай. Я і не думав якось у цьому напрямку... Дякую, що подзвонив, я з тобою зв'яжуся.
Похитавши головою, Олег сховав телефон.
Під кабінетом хірурга назбиралося досить людей. Побачивши лікаря, що похмуро сунув коридором, усі загомоніли і присунулися ближче до дверей.
— Добрий день, доктор...
— Доброго дня.
— Ой, приймайте вже, давно чекаємо...
Кивнувши всім без особливого настрою, Тарас увійшов до кабінету. Валентина, якій уже наперед було відомо про відсутність Савчука, сяяла, наче сонце.
— Доброго дня, доктор! Ви чого такий невеселий сьогодні? Не дивіться, що там стільки хворих, ми з вами скоро справимося. Може, вам настрій підняти? Розказати, що тут було учора?
— Дякую, не треба, — сухо відповів Голоюх, сідаючи за стіл. — Прошу, заходьте.
Увійшла сільська жінка і з нею дівуля-акселератка у шкіряній спідниці з претензією на моду. Щока та вухо дівчини були перев'язані білою тканиною на один бік.
— Слухаю вас. Що сталося?
— Та ось, — невдоволено почала жінка, — учора хлопці потягли її з собою рибалити... Я казала — не йди! Гачком її зачепили. Не дає подивитися — і все! Ось так замоталася та сиділа цілу ніч. Зранку ледве притягла сюди.
Дівуля вже починала рюмсати.
— Ну, давайте глянемо, — запропонував Тарас. — Валю, розмотай.
Сестра, завівши «жертву рибальства» до перев'язочної, почала знімати саморобну пов'язку.
— Вічно швендяєш, де не треба, — продовжувала буркотіти її матінка поруч із Голоюхом.
— Доктор! Ходіть сюди! — пролунало з перев'язочної. — Такого ще не бачила! Жах!
У дівчини, яка тихенько скиглила у носову хустку, у мочці вуха поруч із сережкою висів доволі великий рибальський гачок з обрізаним шматком жилки, а на ньому вже дещо підсох хробак — жирний, розкішний за рибальськими мірками. Глянувши без особливих емоцій на це явище, Тарас промовив до медсестри:
— Обробляйте все спиртом, йодом, зараз витягнемо.
— Що там? — злякано кинулася до хірурга жінка.
— Та нічого, — відповів Тарас, — у вусі гачок, на гачку хробак. Зараз витягнемо — можна буде знову закидати. Може, на нього ще й клюне. Ідіть у кінець коридору — там аптечний кіоск. Купіть новокаїн, шприц, рукавиці.
Віддавши їй список, Тарас узявся писати картку.
— До-октор! — почулося з перев'язочної. — Докто-ор! А хробака також йодом мастити?
— А як же? Хробак знаходиться в операційному полі — отже, мастити. Йому це не зашкодить, здох давно.
— Докто-ор... А я ніколи ще хробаків йодом не мастила, — продовжувала «співати» Валентина. — Може, ви самі?
Важко зітхнувши, Тарас підвівся з-за столу і повернувся до перев'язочної. Взявши поданий сестрою пінцет, а потім і змочену в йодному розчині серветку, він почав мастити вухо разом із гачком та хробаком. Валентина ж, витягши з бікса нову серветку, підійшла до лікаря і знову, наче ненавмисно, ніжно стала йому тапочкою на ногу, від чого Голоюх доволі різко висмикнув свою.
— Ой, пробачте, доктор, я не хотіла... Не боляче?
Нічого не сказавши, Тарас висмикнув у неї другу серветку і помастив «рибальське господарство» повторно.
— Кусачки дістань. І ще — бікс із інструментами закривати положено...
Розчаровано погойдуючи пишними стегнами, медсестра пішла виконувати вказівку.
Беженар збирався відлучитися на деякий час.
Лікар застібав блискавку шкіряної куртки. Ліда відволіклася від знімка і кинула погляд на його кремезну, хоч і з животиком, постать.