Вона була збуджена та налякана. Волосся, зібране на потилиці, повибивалося, а на руках дійсно були сліди крові. Олег побіг за нею. На табуретці посеред кімнати сидів міцний чоловʼяга без штанів, затискуючи руками повʼязку з бинта, з якої інтенсивно крапала кров. Товсте матове скло дверей було розсаджене, навколо по кривавих калюжках валялися його уламки. Тримаючись обома руками за повʼязку, мужик перелякано «стріляв» очима по стінах. На пораненому стегні вище повʼязки був накладений імпровізований джгут із жіночого шалика. Чоловік виглядав явно напідпитку.
— Ножиці дайте! — відразу сказав Олег, уздрівши, як «із душею» був завʼязаний подвійний ґудз на шалику.
Жінка кинулася до ящика у шафі, потім до іншого і дістала великі ножиці. Олег розрізав повʼязку. Рана на внутрішній поверхні стегна виявилася невеликою, проте з неї юшило струмком.
— Хай вам грець… — це вискочило у нього мимоволі.
Довелося розтяти і цей украй невдало накладений джгут.
Струмочок відразу припинився.
— Бинта давайте! — не приховуючи невдоволення, закомандував він.
— А… в мене більше немає… здається… — розгублено промовила вона.
— Ну, будь-що давайте — чистий рушник, носову хустку…
Вона смикнулася в один бік, потім в інший, відкрила якусь шухляду і зовсім розгубилася. Намагаючись не вимастити свої світлі штани, Олег витяг ремінь зі штанів потерпілого, які валялися поруч і наклав джгута тепер уже нижче рани. Кровотеча припинилася повністю.
— То ви дасте мені хоч щось? — майже по складах запитав хірург, побачивши все-таки великі вишневі краплі на своїй лівій штанині.
— Не знаю…
Із розпачу жінка зовсім опустила руки, а потім несподівано вигукнула:
— Не знаю! Ну, не знаю, де в мене чистий рушник!
— А де прокладки у вас жіночі, сподіваюся, ви знаєте?
— Знаю… — тихо відповіла вона.
— То несіть, — спокійно наказав лікар.
Жінка принесла пакет. Взявши одну, Олег приліпив її просто на рану.
— Притримуйте рукою, — сказав він пораненому. — «Швидку», я так зрозумів, викликали?
— Так, — відповіла вона. — Обіцяли: щойно повернуться з виклику, одразу приїдуть.
— Прекрасно, — сказав Олег. — А мене ви звідки знаєте?
— Ми з вами в одній лікарні працюємо, — відповіла жінка.
Олег на це не відказав нічого — лише похитав головою.
УАЗ «швидкої допомоги», заскреготівши гальмами, зупинився під корпусом. Підійшовши, Щур відчинив дверцята і заліз в машину. Не говорячи ні слова, торкнувся пальцями до шиї чоловіка на ношах, шукаючи пульс. Потім підняв догори його повіки і глянув на зіниці.
— Мертвий, — констатував лікар.
— Як — мертвий? — здивувалася фельдшерка. — Брали ще живого.
— Зараз труп, — знизав плечима Щур. — В усіх відношеннях…
— І ви що… не берете?
— Ми трупів не беремо, — відповів він. — тільки живих.
— Гм-м… — фельдшерка явно була розгублена. — Але ж недавно живий ще був! Заносили до машини — ще дихав! Я і систему включила…
— А скільки їхали?
— Сорок хвилин. Від Макіївки, це шмат дороги…
— Та воно завжди так, — промовив Щур. — Будь-який труп ще недавно був живий. А цей уже вистигати почав.
— І куди ж мені його? — жінка зовсім розгубилася.
— У морг, звичайно! Куди ж іще? До міліції не забудьте зателефонувати. Хто його так?
— А… — вона махнула рукою, — розбірки циганські… Вони ж там за Макіївкою влітку постійно товчуться.
— Огляд свій я напишу і вам передам, — сказав Щур, вискакуючи з машини.
«Швидка» рушила у напрямку моргу.
Після зупинки кровотечі мужик помалу почав щось усвідомлювати, хоча до цього, здавалося, перебував у повній прострації. Він роздивлявся підлогу, повʼязку, власну ногу, дихаючи частіше й частіше. Підійшовши, Олег спробував пульс на його руці.
— Апарату, щоб тиск поміряти, у вас немає?
Господиня тихо сиділа в куточку, сперши голову на руки, і лише мовчки похитала, заперечуючи.
Пульс виявився нормальним. Та й мужик вже порожевів.
— Вам не погано? — про всяк випадок запитав Олег, звертаючись до нього.
— Ні! — голосно відповів той. — А от комусь зараз… буде погано!
Несподівано поранений скочив на ноги, схопив стільчик і замахнувся на господиню квартири. Все сталося так швидко, що Олег навіть не зрозумів, як встиг перехопити руку мужика. Жінка скрикнула, втискаючись у кут, а стільчик загримів по підлозі, розбризкуючи густе й червоне по стінах та знову-таки — по штанах лікаря. Вони зчепилися посеред кімнати. Суперник переважав масивністю, а на додачу був пʼяний. У якийсь момент Олег послизнувся і мало не впав, але наступної миті голова мужика опинилася у нього під пахвою, а праву руку нападника лікар міцно тримав за запʼястя. Той скажено пручався, але енергії пораненого вистачило не надовго. Далася взнаки крововтрата. Скориставшись паузою, Олег підбив його ногу, і коли той впав на одне коліно, заламав руку за голову. Той ще трохи посмикався і змʼяк.