В ординаторській кінчалася пʼятихвилинка. Медсестри вийшли, зачинивши за собою двері. Зарухалися й лікарі.
— Колеги, я вас прошу не поспішати, ми ще не закінчили, — Малевич дістав із папки якийсь аркуш. — Тут таке… Як би сказати… Словом, наше керівництво, очевидно, вважає, що нам не достатньо весело живеться, тому в нього виникають нові ідеї. Одним словом, зараз, ви знаєте, є таке нове віяння на рахунок самооплатності. Чули, напевно…
— Струя нова, — підказав Медвідь.
— Ну, якщо по-вашому, молодіжному, то можна й так сказати, — погодився Малевич. — Одним словом, сьогодні на пʼятихвилинці в головного ставилися вимоги до всіх служб (і до нас у тому числі) відносно конкретних дій. Ось так. Конкретних! При вході до поліклініки висітиме перелік послуг, які ми надаватимемо платно, щоб наповнити касу лікарні.
— А що ви маєте на увазі? — поцікавився Голоюх. — Ну, хоча би приблизно?
— Ось це я й хочу, щоб ви запропонували, — сказав завідуючий. — Напружте ваші молоді мізки. Зрозуміло, грижі та апендицити ми до такого списку вносити не можемо, адже це ми й так повинні робити, а згідно з Конституцією наші громадяни мають право на безкоштовне лікування. Ось і думайте!
— Це повинно бути щось таке, — підвів резюме Олег, — що ми робити начебто й не повинні, але могли б.
— Гарно сказано! — похвалив Малевич.
— Так… це щось на манер пробивання вух для кульчиків? — припустив Медвідь.
— Ось-ось! — зрадів зав.
— Так це в нас і так робиться. Он — Голоюхова Валентина направо й наліво пробиває, цілий район забезпечує.
— Чому це Голоюхова? — обурився Тарас. — Я на прийомі взагалі офіційно не числюсь! Вона Савчукова — він там сидить.
— Ну, нехай Савчукова, — миролюбно погодився Ілля. — Чого ти до слів чіпляєшся? Вуха пробиває? Пробиває. Ось і запишемо. Пишіть, Прокоповичу!
— А пробивати ти будеш? — скривився Тарас. — Та вона тебе масою роздушить, як конкурента. І взагалі — це навіть не по-людськи, якщо хочете. Хай собі має ту нещасну пачку цукерок, шкода вам? А три гривні за пробите вухо лікарню з фінансової прірви й так не витягнуть.
— Гаразд, — перервав непотрібну полеміку зав, — ніхто нікого ображати не збирається. Нехай собі пробиває. А до списку внести можна — хай висить, щоб не довбли. Хто ще може щось запропонувати?
— Ну, взагалі-то в нас у Харкові… — несміливо почав Олег, — робили деякі косметичні операції. Так, по блату…
— Наприклад?
— Наприклад: ліквідація зморшок на лобі. Або іноді старіючі дами приходили животи підтягувати.
— О, а це як? — здивувався Медвідь.
— Та, загалом, елементарно. Видаляється шмат шкіри поперек, по складці, та так, щоб разом із ним побільше сала пішло. А потім те, що залишилося, натягується та зшивається косметичним швом. Ну, ще вуха в пацанів буває, стирчать. То ми й це робили.
— Підходить, — зрадів Малевич. — Подаємо до списку. Чекайте, а… Ви взагалі робитимете це? Раптом бажаючі зʼявляться?
— Та ради Бога… Чому ж ні?
І Малевич задоволено «застрочив» по аркуші паперу.
— А ви чули, — запитав Голоюх, звертаючись невідомо до кого, — кажуть, учора хтось вночі по моргу ходив. Зі свічкою! Уся «швидка» перелякалася. Вони навіть ходили дивитися. Гадали, що той померлий ожив.
— Це вже веселіше, — зауважив Беженар. — Якось нудно стало жити останнім часом.
— А ви знаєте, — несподівано згадав Ілля, — колись давно я туди зайшов випадково, а там завгосп наш — Бліщ. І притому, двері були зачиненими! І він там тихенько так… Ну, взагалі я не надто лякливий, а тоді в штани мало не наклав. Там якраз ще й труп лежав. Мав патанатом із області приїхати — розтин робити, то я й пішов подивитися, чи все у порядку. Уявіть — відчиняю, заходжу і чую, наче там хтось є. Жахи…
До ординаторської зазирнула секретарка головного.
— Миколо Прокоповичу! Вас. Казав — терміново.
Малевич піднявся.
— Іду! — і додав, звертаючись до усіх: — Думайте, колеги. Однаково із нас не злізуть. Ілля — складеш такий перелік. Я недовго. За півгодини «миємося», так що не розбігайтеся далеко, щоб я не шукав… О! — зав застряг у дверях, наче ще щось згадавши. — Тарасе Васильовичу!
— Знаю! — з удаваною радістю відповів Голоюх. — Іти на прийом! Дзвонив завполіклінікою, в Савчука сьогодні… Не знаю, менструація важка! А хворих назбиралося…
Медвідь пирхнув у кулак.
— Ти не будь такий розумний, — майже по складах сказав Малевич. — Моя би воля — я б вас із Іллею Петровичем узагалі нагрузив прийомом — хоча би по чверть ставки. Кладіть собі хворих, самі обстежуйте, самі оперуйте. І самі ж потім спостерігайте після операцій. Оце було би до пуття!