— Який Мітя? — не зрозумів режисер.
— Як це — який? — водій злякано виліз із кабіни і, обійшовши фуру, склав долоні рупором та загорлав: — Мітя! Мітя-а!
Вони скидали у роздягальні мокрі операційні піжами і перевдягалися у штани та сорочки.
— Чорти б забрали... — з серцем промовив Ілля. — Я знав, що після ремонту вона довго не протягне. Погано буде без діатермії.
— Викликати ще раз із медтехніки, — запропонував Олег, — нехай роблять.
— Не зроблять, — заявив Ілля. — Минулого разу, коли ремонтували, то казали, що як накриється — то вже не підлягатиме. Там Цілий блок міняти потрібно, а їх немає. Треба такий самий робочий блок від такої ж установки. Або взагалі нову.
— Це, напевно, найрозумніша думка, — підтримав Олег.
— Ха! А знаєш, скільки вона тепер коштує? Головний казав — до кінця року ніяких закупок. Зарплатню немає чим платити. Так що... Слухай! — несподівано знайшовся Ілля, — До німця потрібно їхати. Точно. Давай просто зараз! Голоюха на господарстві лишимо, а самі...
— До якого німця? — не зрозумів Олег.
— Та є тут один... — Медвідь уже був чисто захоплений новою думкою. — Розумієш, є тут німець. Справжній. У Фертилівці живе. Це із десять кілометрів від Тачанова. Веде господарство, відкрив таку собі фабрику з виробництва меблів, ще артіль якусь...
— А чому в нас? — не зрозумів Олег. — Йому що, погано за розвинутого капіталізму? Наші туди втікають, а цей...
— Чесно кажучи, я сам не знаю до пуття, — пояснював Ілля, зачиняючи двері оперблоку, — кажуть, він свого роду місіонер. Член якоїсь релігійної общини в Німеччині. У них там усе спільне. А сюди приїхав їхні принципи життя експортувати. Розумієш, вони намагаються подібні общини по всьому світі створювати. Він взагалі так нічого мужик. Нам гуманітарку возить, знаєш, «наліво».
— Як це, «наліво»?
Лікарі увійшли до ординаторської й закурили.
— Ну, офіційна гуманітарка, заким усі інстанції перейде, то миші половину зжеруть, а що краще — порозтягають. Вона ж роками розмитнюється! А Ганс привіз і віддав. Апарат УЗД привіз. Знаєш, скільки він коштує? Ми би ще сто років не мали. А тепер — самі робимо, до обласної хворих не посилаємо. Рентгенапарат, беушний, звичайно ж, але працюючий! Наш уже зовсім розсипався. А всяких ниток, трубок... Не знаю, що б ми без Ганса робили.
— А сам він що з цього має? — запитав Олег.
— Та кажуть — нічого... — невпевнено припустив Ілля. — Добрі справи робить. У них наче так заведено. Так ось, я його робітникові руку шив якось. То він обіцяв щось саме для хірургії привезти. Я вже й список склав. Ось, тепер ще й діатермія. А що йому, він там перейдеться по лікарнях — йому й віддадуть те, що викидати збираються. І нам користь.
— Класний німець, — погодився Олег.
Дорога на Фертилівку була не конче добра, тому Медвідь вів машину неквапно.
— Поспати б... — зауважив Олег.
— І я не відмовився б... — погодився Ілля. — Якби сиділи на роботі — то легше, а дорога заколисує.
— Список хоч покажи, — попросив Олег. — Чим ти там свого капіталіста «грузити» збираєшся.
— Який він капіталіст? — не погодився Ілля. — Я Ж КВЗЯБ тобі — все їхньому братству належить: і машини, і фабрика, яку він заснував...
Ілля витяг із кишені та простяг складений аркуш.
— Так... — Олег почав одразу читати. — Гм-м... Слухай, а як ти з ним спілкуватися збираєшся? Ти що, німецьку знаєш?
— А він по-нашому цілком порядно, тільки акцент...
— Нічого собі, — здивувався Олег. — Дійсно, класний німець! Слухай, а...
— Що там?
— Та ось тут у тебе інструментарій написаний, окремо. Ти йому великий ампутаційний ніж замовив...
— А... — наче згадав Ілля. — Пропав він у нас, ще за Малевича. З рік тому.
— Як це — пропав?
— Та пропав... — знизав плечима Ілля.
— Ну як — пропав? Усі інструменти у матеріальній зберігаються, під замком.
— Звідки я знаю? — обурився Медвідь. — Завжди був. А потім раз — і немає. Хтось поцупив. Зі своїх, звичайно. Сторонніх там не буває. Він гарний, блискучий... Міг навіть, припустимо, якийсь електрик або сантехнік спокуситися. Вони ж ремонти роблять і в операційній. Міг заскочити, як нікого не було, і випадково побачити. Тепер як дізнаєшся?
— Зрозуміло, — сказав Олег. — У Харкові в таких випадках казали: Операційний потяг.
— Не зрозумів... Який ще операційний?
— Це по аналогії з домовиком, — пояснив Олег. — Наші операційні дівчата для хохми вигадали. Ну, домовик у хаті ночами збитки робить, а цей у відділенні.
— Ти тільки нашим не розповідай про вашого харківського Домо... тобто, Операційного.