* * *
Жаби ганяють ряску над нуклідами.
О земле моя, земле, кому ти дорога?
Світ славен був Платонами,
світ славен був Евклідами,
тепер все всім до лампочки,
до фені,
до фіґа.
І страшно, і не віриться, —
невже не спам’ятаються?
Отак все далі й піде, настояне на злі?
А часом вже і думаєш, — а може, люди віруси,
от просто собі віруси на цій живій Землі?!
2010
«Мадонна перехресть», 2011
"Жах привселюдності. Поет не може бути привселюдним"
* * *
Жах привселюдності. Поет
не може бути привселюдним.
Самотнім, зболеним, відлюдним,
аби лише не привселюдним.
То найлукавіші з тенет.
Бо все так гарно, так драйвово,
болить з похмілля голова.
В тенетах борсається слово, —
то вже не Слово, а слова.
12.04.2009
«Мадонна перехресть», 2011
"Життя іде і все без коректур"
* * *
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
"Життя — це пастка і життя — це пустка"
* * *
Життя — це пастка і життя — це пустка.
Це сон про себе і нема коли.
А може, й смерть — це теж лише відпустка
у кілька втілень тої ж кабали?
А може, все це — піднебесний тир? —
Хатки, дерева, люди, птиці, звірі —
де все якийсь незримий богатир
приходить постріляти на дозвіллі.
"Життя — як вокзал..."
* * *
Життя — як вокзал.
Хтось приїжджає,
хтось від’їжджає.
Поцілунки і рани,
клунки і чемодани,
слова і фрази —
все разом.
Хто їде в м’якому.
Хто — у плацкартному.
Хто — в комбінованому.
Хто — в загратованому.
Квадрати — грати,
залізні рамки, —
можна зорями
грати в дамки.
А дехто — зайцем.
Зупинки.
Аварії.
Перон.
Гучномовці.
Зали чекання.
Карти.
Вагони — партії.
Вагони — службовці.
Вагони — аристократи.
Люстра —
електрична сестра орхідей.
Черга. Буфет. Каси.
А не можна так, щоб для всіх людей —
вагони першого класу?
"Життя, як річку не перейдеш вбрід"
* * *
Життя, як річку не перейдеш вбрід.
Та, певно, в ньому і немає броду.
Заходь по груди у студену воду,
Пливи, пливи, пливи десятки літ!
Не уникай в путі круговороту —
Хай руки загартуються твої,
Бо доведеться плавати і проти,
І впоперек стрімкої течії.
Коли ж попадеш в смугу теплих течій,
Коли душа розніжиться без меж,
Ослабнуть руки і отерпнуть плечі,
І вже навряд чи далі попливеш.
Зануриш серце у блаженну втому,
Запрагнеш тільки затишку... О, ні!
Як жити, зачепившись на мілкому,
То краще потонуть на глибині.
"Жовтенька квітка хилитається"
* * *
Жовтенька квітка хилитається.
А вже нічого не цвіте.
І день, як очі у китайця,
примружений. A la porteе
проходять люди і дерева.
Минає осінь. А проте —
як цятка сну, як хвостик лева,
жовтенька квіточка цвіте.
"Річка Геракліта"
"За багрецем сповити обрій"
* * *
За багрецем сповити обрій,
Розкину руки — полечу.
Тебе, далекий і недобрий,
Своїм навіки наречу.
Скажу: я долю розпитала,
Які шляхи лежать с полях,
Лежить шляхів мені чимало,
А серед них до тебе шлях.
Скажу: зумів забрати душу,
Зумій впустити в береги
Всю глибину моїх зворушень,
Всю простоту її жаги.
За багрецем сповити обрій,
Розкину руки — полечу.
Тебе, далекий і недобрий,
Своїм навіки наречу.
«Проміння землі», 1957 р.
"Забіжу за наслідки й причини"
* * *
Забіжу за наслідки й причини.
Оселюся в дальній далині.
Тиша сутінковими очима
усміхнеться лагідно мені.
Сонце переглянеться із плесом,
джерело заб’ється дзвонкове.
Слово, приголомшене прогресом,
непритомне слово оживе.
5.05.1998
«Мадонна перехресть», 2011
"Заведіть мене, дороги"
* * *
Заведіть мене, дороги,
у моє кохане місто.
А щоб ви не заблудились,
дам прикмету дорогу:
там хлоп'ята босоногі
продають лілеї білі,
продають важку брунатну,
придніпровськую кугу.
Я візьму лілею в руки,
розгорну її пелюстки.
Думать буду про мандрівки,