ЧАДРА МАРУСІ БОГУСЛАВКИ
ЧАЙКА НА КРИЖИНІ
"Час поле тихою сапою"
"Чатує вітер на останнє листя"
"Чекаю дня, коли собі скажу"
"Чекаю Твого наближення"
ЧЕРВОНІ КРАПЛІ ГЛОДУ
ЧИГИРИНСЬКИЙ КОЛОДЯЗЬ
"Чи зрікся Галілео Галілей"
"Чи й справді необхідно, щоб жінка була мужня..."
"Чоловіче мій, запрягай коня..."
"Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич"
"Чорна птиця б’є крильми по клавішах"
"Чорні верби над ставом"
ЧОРНОБИЛЬ-2
ЧУЖЕ ВЕСІЛЛЯ
ЧУМАЦЬКИЙ ВІЗ
"Шалені темпи. Час не наша власність"
"Шипшина важко віддає плоди"
ШЛЯХ
ШОТЛАНДСЬКА БАЛАДА
ШПАКІВНЯ
ШПИЛЬ ТУГИ
"Шукайте цензора в собі"
ЩАСЛИВИЙ ВИПАДОК
"Щасливиця, я маю трохи неба"
"Ще вчора була я висока, як вежа..."
"Ще назва є, а річки вже немає"
ЩЕ ОДНА ВЕСНА
"Ще пахне сіно. Ще рояться оси"
"Ще трохи — і літ юнацьких"
"Що в нас було? Любов і літо"
"Що доля нелегка, — в цім користь і своя є..."
"Що ж, авторучка — це не шабля з піхов..."
ЩОСЬ НА ЗРАЗОК БАЛАДИ, —
"Юдоль плачу, земля моя, планета..."
"Я була маленька і стривожена"
"Я вам кажу, що цей поет був геній"
"Я в людей не проситиму сили..."
"Я виросла у Київській Венеції..."
"Я виростала у садах"
"Я вранці голос горлиці люблю"
"Я вчу тебе, як мову іноземну"
"Я додому пишу нечасто"
"Я дуже тяжко Вами відболіла"
"Я думала, — це так, а то була вже Доля"
"Я егоїстка? Мабуть, ви праві"
"Я — жниця поденна"
"Я знаю дивну річ: на світі є людина"
"Я зрадив, так"
"Яка різниця - хто куди пішов"
"Я кину все. Я вірю в кілометри"
"Які щасливі очі у казок..."
"Як сірничок, припалений від сонця"
"Як холодно! Акація цвіте"
"Якщо не можна вітер змалювати..."
ЯКЩО ЦE ВИМАГАЄ ПОЯСНЕННЯ
"Я лісу не впізнала. Він горів"
"Я нахиляюсь над безоднею"
"Я не скажу і в пам’яті — коханий"
"Я ніколи не звикну. Я не вмію до тебе звикати..."
"Я пішла як на дно"
"Я прощаюсь з рідним краєм"
"Я хочу на озеро Світязь"
"Я хочу знати, любиш ти мене"
ЯЩІРКА ІВАШКЕВИЧА
"Я, що прийшла у світ не для корид"
Життя та творчість
Ліна Василівна Костенко (19 березня 1930, Ржищів, Київська область) — українська письменниця-шістдесятниця, поетеса.
Мати Оксани Пахльовської.
Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994).
У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок«Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.
Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
Відмовилась від звання Героя України.
Дитинство
Народилась у родині вчителів.
У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу.
Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.
«Шістдесятник»
Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих «шістдесятників»створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.
Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім’я поміж визначних майстрів української поезії.
На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л.Костенко «Дорогою вітрів».
8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А.Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М.Вінграновського, І.Драча, Л.Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.
1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.
У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».
1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І.Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.
Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І. Світличного, О. Заливаху, М.Косіва і Б. Гориня.
1968 — написала листи на захист В.Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім’я Л.Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».
1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В.Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).
Нове століття
Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» 2010 року, мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. прим.; на додруковування додаткового тиражу, за словами директора видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала.