ганс воллмен
Боже мій, подумав я, ото бідолаха!
Цій місцині ти не залишив ані найменшого шансу й бездумно накивав п’ятами, назавжди покинувшу всю красу цього світу.
Й заради чого?
Хто його зна.
Абсолютно невиправданий ризик.
Адже піти назавжди, любий добродію, означає проґавити, наприклад, двох допіру обстрижених ягнят, які бекають собі на недавно скошеному полі; чотири рівнобіжні, прямі, мов стріла, тіні, що ледь помітно для ока повзуть боком пістрявої кицьки, яка надумала трохи перепочити опівдні; дев’ять жолудів, що їх порив вітру скинув на вкритий збляклим шифером дах, яким вони й скотилися підстрибом у прив’ялий верес під стіною; запах щойно поставленої на вогонь сковорідки (і ранкове дзеленчання посуду, і баляндраси дівчат на кухні), що долинає до хлопця, який саме взяв до рук бритву і збирається поголитися; шхуну завбільшки з добрячий особняк, що стоїть на якорі у гавані і крениться вліво під натиском свіжого морського бризу, який розвіває прапор та видзвонює снастями, і хор верескливих дитячих голосів зі шкільного подвір’я на березі, по лівому борту, і якийсь просто-таки несамовитий гавкіт: то валує, таке враження, не менше десятка…
роджер бевінс ііі
Друже.
Навряд чи зараз доречно…
ганс воллмен
Дуже перепрошую.
Просто (вам, безперечно, це вже добре відомо) я не завжди у змозі повністю тут себе контролювати…
роджер бевінс ііі
Усі навколо завмерли і зачудовано витріщалися на містера Бевінса, який, так промовляючи, набув стільки додаткових очей, вух, носів, рук і т. д., що нагадував тепер страшенно роздутий букет із частин тіла. Довелося Бевінсові вдатися до звичного ліку (заплющувати очі і затикати, наскільки вистачало рук, носи й вуха, приглушуючи таким чином чуттєве сприйняття й утихомирюючи думки), й усі ті численні очі, вуха, носи та руки почали чи то втягуватися всередину, чи просто зникати (я ніколи не міг точно це описати).
Юрба тим часом продовжила бешкет на хвороб-насипі вояка: Мюллер-«Борсук» удавано на нього мочився, а поруч присіла навпочіпки місіс Спаркс.
Гляньте, прохрипіла вона, я тут лишила тому страхопудові даруночок.
ганс воллмен
XLII
А ми тим часом рушили далі.
роджер бевінс ііі
Попростували посковзом поміж (а де інакше не пройти, то й понад) колишніми домівками тих незліченних дурнів, яких серед нас уже не було.
ганс воллмен
Ґудсон, Рейналд, Слокам, МакКі, Ван Дайк, Пішер, Слайтер, Пек, Сафко, Свіфт, Роузбум.
роджер бевінс ііі
Для прикладу.
ганс воллмен
Сімкінс, Ворнер, Персонс, Ланьєр, Данбар, Шуман, Голлінґзгед, Нелсон, Блек, Ван Д’юсен.
роджер бевінс ііі
Вони, треба визнати, становили більшість; нашого люду було на порядок менше.
ганс воллмен
Тоупенбдейл, Геґґердаун, Мессершмідт, Браун.
роджер бевінс ііі
І це лише підкреслювало виняткові якості, властиві тим, хто вперто не бажав здаватися.
ганс воллмен
Коу, Мамфорд, Райзлі, Роу.
Біля їхніх колишніх домівок панувала тиша, і коли ми у присмерку вихором виривалися зі своїх осель, там жодних вихрів не спостерігалося, а вміст їхніх…
роджер бевінс ііі
Хвороб-коробів.
ганс воллмен
…тихо лежав унизу — інертний, відкинутий, занедбаний.
роджер бевінс ііі
Прикро.
ганс воллмен
Ніби ті покинуті коні, які знай стоять у стайні й намарне чекають, коли ж прийдуть їхні улюблені вершники.
роджер бевінс ііі
Еджмонт, Тоді, Блейзінґейм, Фрі.
ганс воллмен
Гейбернотт, Б’юлер, Дарбі, Керр.
роджер бевінс ііі
Люди здебільшого жваві, холоднокровні й не обтяжені особливими бажаннями, вони якщо тут і барилися, то хіба якусь коротку мить, настільки вдоволені були своїм перебуванням у тій попередній місцині.
ганс воллмен
Вдячно всміхаючись, вони зачудовано роззиралися навколо себе, обдаровували нас останнім теплим поглядом і…
роджер бевінс ііі
Здавалися.