Я допоміг синові вдягнутися, і його обличчям розпливлася сором’язлива хлоп’яча усмішка.
І що, тату, запитав він, гарний у мене вигляд?
Потім упродовж якогось часу — взагалі жодної думки, ми лише роззиралися навколо: вгорі на тлі темно-синього неба чорніло гілля голих дерев.
Піджачок піджачок піджачок, лунко перекочувалося в нашій голові це слово.
У небі на мить згасла, а потім знову замерехтіла якась зірка.
Той самий, який на ньому і тут, сьогодні.
Ех…
Той самий піджачок. А от той, хто у ньому…
(Як же мені хочеться, щоб це була неправда.)
Зламаний.
Блідий зламаний…
Чому ж він не діятиме. Яке чарівне слово спонукало його до дії. Хто хранитель цього слова. І який з того зиск — отак просто взяти його та й вимкнути. Що ж це за пристрій такий хитромудрий. І як він узагалі діяв. Яка іскра вселяла в нього життя. Такий величний маленький механізм. Отак усе й почалося. Він отримав іскру — і прокинувся до життя.
А що ту іскру погасило? Який же це гріх. Хто ж наважився. Знищити таке чудо. Це ж довічна анатема за душогубство. Боронь Боже, щоб я скоїв коли-небудь такий жахливий…
ганс воллмен
І тут нас щось занепокоїло…
роджер бевінс ііі
Ми провели рукою по обличчю, ніби намагаючись притлумити здогад, який ось-ось мав зринути у свідомості.
ганс воллмен
Та нічого з цього не вийшло…
роджер бевінс ііі
І той здогад линув на нас, наче хвиля крижаної води.
ганс воллмен
XLVII
Юного Віллі Лінкольна поклали на вічний спочинок акурат того дня, коли оприлюднили списки загиблих у переможній для військ Союзу битві під фортом Донелсон; це спричинило тоді неабияке потрясіння серед широкого загалу, адже під час цієї війни платити аж таку високу ціну за перемогу ще не доводилося.
Джейсон Тамм, «Виправляючи записи: спогади, помилки та відмовки» («Джорнел оф Амерікен Гісторі»).
Тіло юного Віллі якраз бальзамували, та все ж до відома президента донесли детальні вісті про втрати.
Айвернесс, там само.
Загинуло понад тисячу солдатів з обидвох боків, поранених виявилося втричі більше. Та битва видалася «страшенно кривава», розповідав своєму батькові один молодий вояк-юніоніст, для його підрозділу така спустошлива, що, попри перемогу, він був потім «сумний, самотній і пригнічений». У його роті з вісімдесяти п’яти вижило лише семеро.
Ґудвін, там само.
Загиблі під Донелсоном, Ісусе милий. Подібні на вижате пшеничне поле, вони лежали покотом, один на одному, по двоє і по троє. Я йшов потім тим бойовиськом і почувався зовсім кепсько. Господи, це ж і моїх рук діло, думалося мені.
Перший лейтенант Деніел Брауер, «Ті спогади про битви».
Тисяча загиблих. Це вже було щось нове. Схоже, починалася справжня війна.
Маршалл Тернбулл, «Велика війна в описах її учасників».
Загиблі лежали, як упали, у кожнісінькому положенні, яке тільки можна собі уявити; хтось тримав рушницю — так, ніби саме стріляв, у когось в захололих уже пальцях були набої — так, ніби настав час перезарядити зброю. Деякі обличчя променилися умиротвореною, радісною усмішкою, тоді як на інших застиг вираз жорстокої ненависті. На кожному з цих облич закарбувався, таке враження, точний відбиток тих думок, які пролітали у голові тієї миті, коли край їм поклала поява провісника смерті. Он той шляхетний на вигляд хлопець, з усміхненим, зверненим до неба лицем та лискучими кучерями, що просякли його ж таки кров’ю, відчував, либонь, молитву матері, яка зійшла на нього в ту хвилину, коли він прощався зі своїм юним життям.
Поряд упав молодий чоловік, і можна було подумати, наче з його уст ще й досі злітає молитва за дружину та дитину. На цих обличчях була і юність, і старість, і чеснота, і порок. Перед нами лежали обвуглені й почорнілі останки тих, хто згорів живцем. Очевидно, поранені вони були надто важко, щоб пересуватися самостійно, і люті стихії не зоставили їм жодного шансу.
«Роки Громадянської війни: поденна хроніка життя нації», за ред. Роберта Е. Денні (з уст капрала Луціуса В. Барбера, учасника битви під фортом Донелсон, рота Д, 15-й Іллінойський добровольчий піхотний полк).
До того часу я ніколи не бачив небіжчика. Зате тепер уже набачився донесхочу. Один бідолаха так і закляк з розплющеними очима, нажахано дивлячись униз на свою рану. Його нутрощі частково вивалилися назовні й утворили у нього на боці розпливчасту червоно-фіолетову пляму, що вкрилася вже тонкою крижаною кіркою.