Постала перед нами у вигляді стародавнього монастиря, де жило п’ятнадцятеро черниць, які запекло сварилися між собою; тим часом монастирська будівля загоряється й ось-ось згорить дотла.
роджер бевінс ііі
Монастир з дівчину завбільшки, схожий на обитель в Аґреді, маленькі черниці всередині якраз збираються на утреню.
ганс воллмен
І тут раптом усе те місце (себто дівчину) охоплює полум’я: зойки, верески, хрипи, зречення — що завгодно, аби тільки порятуватися.
роджер бевінс ііі
Та не рятується ніхто: гинуть усі.
ганс воллмен
Нам і самим кортіло побачити, почути, занюхати все це знову: ладан; пахучі кущики шавлії попід стінами; насичений трояндовим ароматом вітерець, що віє з гори; пронизливі зойки черниць; тупіт крихітних чернечих ніжок утоптаною червоною глиною стежки, що веде до міста…
роджер бевінс ііі
Марно.
ганс воллмен
Він просто сидів.
роджер бевінс ііі
І тут ми разом дещо відчули.
ганс воллмен
У лівій кишені його штанів.
роджер бевінс ііі
Якийсь замок.
ганс воллмен
Саме той замок. Замок від білої кам’яниці.
роджер бевінс ііі
Важкий і холодний.
З ключем у шпарині.
ганс воллмен
Наш добродій забув знову почепити його на місце і замкнути.
роджер бевінс ііі
Це могло спростити нам завдання.
ганс воллмен
І ми зосередили увагу на тому замку.
роджер бевінс ііі
На небезпеках, пов’язаних з незамкненими дверима.
ганс воллмен
Я пригадав, як шаленів від обурення Фред Даунс, коли п’яні студенти-медики абияк закинули мішок з його хвороб-тілом на свій повіз, і як стривожено сахнулися від того запаху коні.
роджер бевінс ііі
А я уявив опертий до дверної рами тулуб місіс Сковілл: якось його роздерли вовки, одну руку відірвали зовсім… на рештках сивого волосся ще тріпотіла маленька вуаль.
Уявив, як тепер, у цю хвилину, вовки в лісі збираються у зграю, нюхають вітер…
І вирушають до білої кам’яниці.
Гарчать, пускають слину.
Вриваються досередини.
І т. д.
ганс воллмен
Добродій засунув руку в ту кишеню.
роджер бевінс ііі
І намацав замок.
ганс воллмен
Сумно похитав головою:
Як це мені вилетіла з голови така проста річ…
роджер бевінс ііі
Підвівся.
ганс воллмен
І пішов.
роджер бевінс ііі
У бік білої кам’яниці.
ганс воллмен
Ми ж з містером Воллменом так і залишилися сидіти на землі.
роджер бевінс ііі
LIV
Невже ми… невже ми таки зуміли?..
ганс воллмен
Схоже на те… можливо, й справді зуміли.
роджер бевінс ііі
LV
Оскільки ми все ще сиділи, так би мовити, один в одному, то цілком природним чином у мене в голові почали з’являтися певні ознаки містера Воллмена, тимчасом як певні мої ознаки не менш природним чином почали з’являтися й у нього в голові.
роджер бевінс ііі
Перебувати у такому положенні раніше нам якось ніколи не випадало…
ганс воллмен
Ефект був просто дивовижний.
роджер бевінс ііі
Я ніби вперше побачив велику красу всього сущого у цім світі: у лісі навколо спадали з гілок на землю краплини води; низько у небі якось невпевнено мерехтіли біло-блакитні зорі; у повітрі пахло багаттям, сухою травою, річковим намулом; шарудіння сухостою під дедалі сильнішим вітром ставало щохвилини гучнішим, а десь далеко за річкою призначена для санного запрягу конячина саме теленькнула дзвониками, що висіли у неї на шиї.
ганс воллмен
А я побачив обличчя його Анни і збагнув, чому він так не хотів її покидати.
роджер бевінс ііі
Я запрагнув чоловічого запаху і міцних чоловічих обіймів.
ганс воллмен
Я ж знав, що таке друкарня, і любив там працювати (тигель, каландр, форгрейферна штанга, рама для заключки — усе це було мені добре знайоме). Пригадував, що очам своїм не повірив, коли побачив, як падає зі стелі центральна балка. О, та остання панічна мить, перш ніж усе погасло! Я провалив підборіддям свій письмовий стіл; хтось (містер Пітс) закричав у передпокої; біля мене лежало розтрощене погруддя Вашингтона.