ганс воллмен
Освітлення в театрах тепер газове. Для цього використовують флуоресцентні трубки та рампу.
роджер бевінс ііі
Як наслідок, вистави у театрі перетворилися на справжнє чудо.
ганс воллмен
Цей винахід привів до революційних змін.
роджер бевінс ііі
Вираз обличчя акторів видно тепер зовсім чітко.
ганс воллмен
Тож їхня гра сягнула цілковито нового рівня реалізму.
роджер бевінс ііі
Важко й описати, яке сум’яття викликали в нас усі ці одкровення.
ганс воллмен
Ми повернулися і посковзом помчали назад до білої кам’яниці, схвильовано перемовляючись на бігу.
роджер бевінс ііі
Мчали так швидко, що і пасма волосся, і численні очі, руки та носи містера Бевінса лише метлялися в нього позаду.
ганс воллмен
Щоб не перечепитися через свій велетенський член, містер Воллмен ніс його у руках.
роджер бевінс ііі
Скоро ми наздогнали містера Лінкольна і підійшли зовсім близько, а позаяк були з підвітряного боку, то вловлювали навіть, чим від нього пахне.
ганс воллмен
Милом, помадою для волосся, свининою, кавою, димом.
роджер бевінс ііі
Молоком, ладаном, шкірою.
ганс воллмен
Частина друга
LVI
Ніч 25 лютого 1862 року видалася холодною, але ясною; то був вельми бажаний перепочинок після жахливої негоди, яка налетіла на столицю напередодні. Віллі Лінкольна поховали, й усі офіційні заходи, пов’язані з похороном, закінчилися. Країна затамувала подих, сподіваючись, що сьогодні, у цю годину найвищої потреби, президент зуміє знову стати до стерна й уміло правуватиме державним кораблем і надалі.
К. Р. ДеПаж, «Лінкольн духовний: посутня мандрівка».
LVII
Минула друга ночі, а президент до Білого дому ще не повернувся. Я розмірковував, чи не розбудити місіс Лінкольн. Хоча взагалі у тому, що президент поїхав кудись увечері сам-один, нічого дивного не було. Від супроводу він у такому разі зазвичай відмовлявся. З коней сьогодні вибрав Малюка Джека, свого улюбленця. Ніч була холодна й вільготна. Плаща не прихопив, той так і висить онде на гачку. Отже, приїде добряче змерзлий, принаймні тут можна було не сумніватися. Втім, здоров’я йому наче не бракує. Я став на свій пост біля дверей, але час од часу виходив надвір і прислухався, чи не надбігає, бува, клусом Малюк Джек. Минуло ще пів години, та містера Лінкольна все не було. На його місці, думалося мені, я знай їхав би та й їхав без упину, аж доки не повернувся б до себе на Захід, до життя, де було б менше відповідальності та клопотів. Коли настала і минула третя, я почав уже думати, що він, може, так і зробив.
Я знову замислився, чи не розбудити все ж місіс Лінкольн. Та мене зупинив жаль. Їй було дуже кепсько. Дивно, що президент, зважаючи на обставини, взагалі залишив її саму. Проте вона прийняла багато заспокійливого, тож, гадав я, можливо, й не знає, що він кудись поїхав.
Гіл’ярд, там само (з уст Пола Райлза, охоронця Білого дому).
LVIII
Міцним душевним здоров’ям Мері Лінкольн не відзначалася ніколи, а з утратою юного Віллі до належного виконання обов’язків дружини та матері не повернулася вже ніколи.
Джейн Костер, «Випробування матері: Мері Лінкольн і Громадянська війна».
Десь біля другої пополудні з тієї частини будинку, де лежало хворе дитя, долинув страшенний гамір. Схоже, час настав. Повз мене пробігла місіс Лінкольн; вона низько опустила голову і видавала якісь дивні звуки; ніколи, ні до того, ні опісля, я не чула, щоб з людського горла виривалося щось подібне.
Гіл’ярд, там само (з уст Софі Ленокс, покоївки).
Реакцію президента бодай можна було описати, а от щоб окреслити те, що коїлося з його дружиною, уже бракувало слів.
Епстейн, там само.
Вигляд блідого обличчя покійного сина викликав у неї конвульсії.
Кеклі, там само.
Мері Лінкольн звалилася на ліжко, як сніп.
фон Дреле, там само.
Була сама не своя.
Кеклі, там само.
Їй дали настій опію, проте навіть це потужне зілля не могло погамувати ні розпачливих криків, ні несамовитого, зневіреного обурення.