ганс воллмен
LXVII
Містер Лінкольн, звичайно, нічого цього не чув.
Для нього то був просто тихий склеп у глупу ніч.
преподобний еверлі томас
Настала вирішальна мить.
роджер бевінс ііі
Батько й син мали поспілкуватися.
ганс воллмен
Завдяки цьому спілкуванню хлопець мав багато чого зрозуміти, одержати згоду чи спонуку — і піти.
роджер бевінс ііі
Інакше все це було марно.
преподобний еверлі томас
Чому ти зволікаєш? запитав у хлопця містер Воллмен.
роджер бевінс ііі
Той глибоко зітхнув і, схоже, приготувався нарешті ввійти й отримати настанови.
ганс воллмен
LXVIII
І тут, як на те…
роджер бевінс ііі
У темряві зблиснуло світло ліхтаря.
ганс воллмен
Містер Мандерс.
Нічний сторож.
роджер бевінс ііі
Він наближався до білої кам’яниці, на вигляд такий, як завжди у ті хвилини, коли опинявся серед нас: наляканий і сам трохи цим збентежений, сповнений бажання чимскоріше повернутися до своєї сторожки.
преподобний еверлі томас
Мандерс нам подобався; під час таких обходів він, щоб додати собі духу, приязно до нас заговорював і запевняв, що «там», по той бік огорожі, усе по-старому: люди й далі так само їдять, кохають, сваряться, народжуються, пиячать, заздрять одне одному — словом, життя йде своїм звичаєм. Бували ночі, коли він згадував своїх дітей…
роджер бевінс ііі
Філіпа, Мері, Джека.
ганс воллмен
…і розповідав нам, як їм ведеться.
роджер бевінс ііі
Його розповіді ми цінували більше, ніж самі могли б сподіватися, адже звучали вони зазвичай дуже весело й потішно.
ганс воллмен
Наближаючись до нас сьогодні, він знай гукав то якогось «містера Лінкольна», то «пана президента».
преподобний еверлі томас
Та хоч ми Мандерса й любили…
ганс воллмен
Цієї ночі з’явився він абсолютно недоречно.
преподобний еверлі томас
Страшенно недоречно.
роджер бевінс ііі
Гірше й не придумаєш.
ганс воллмен
Він кличе тата, озвався хлопець, який далі кволо стояв під стіною біля дверей.
Твій батько — президент? скоса зиркнув на нього преподобний.
Так, кивнув хлопець у відповідь.
Президент чого? поцікавився преподобний.
Сполучених Штатів, відказав хлопець.
Це правда, запевнив преподобного я. Він — президент. Минуло багато часу. Тепер є штат, який називається Міннесота.
У нас війна, сказав містер Воллмен. Ми воюємо самі зі собою. Гармати дуже вдосконалили.
У Капітолії стоять табором солдати, додав я.
Ми самі все це бачили, пояснив містер Воллмен.
Коли були у ньому, мовив я.
роджер бевінс ііі
Містер Мандерс ступив у двері; у замкнутому просторі кам’яниці його ліхтар видавався напрочуд яскравим.
ганс воллмен
Ясне світло розвіяло темряву; тепер можна було розгледіти кожну тріщинку та шпаринку в кам’яних стінах і складки на одязі містера Лінкольна.
роджер бевінс ііі
Й запалі обриси блідого хлопцевого хвороб-тіла.
ганс воллмен
Яке лежало у…
преподобний еверлі томас
Хвороб-коробі.
ганс воллмен
Ах, мовив Мандерс. Ось ви де, сер.
Так, відповів містер Лінкольн.
Вибачте, Бога ради, що заважаю, сказав Мандерс. Просто я подумав, може… може, вам світло буде потрібне. Щоб не йти назад потемну.
Якось спроквола звівшись на ноги, містер Лінкольн потиснув йому руку.
роджер бевінс ііі
Схоже, чувся він явно не в своїй тарілці.
ганс воллмен
Збентежений, либонь, тим, що сторож надійшов якраз тієї миті, коли він…
преподобний еверлі томас
Стояв навколішки перед хвороб-коробом свого сина.
ганс воллмен
Відкритим хвороб-коробом.
преподобний еверлі томас
Погляд містера Мандерса мимохіть ковзнув повз президента, всередину хвороб-короба.
ганс воллмен
Містер Лінкольн запитав, як сторож сам повернеться назад без світла. Містер Мандерс на це відповів, що хоч і воліє ходити зі світлом, бо трохи страхопуд, але ж і знає тут усе, як свої п’ять пальців. Тоді містер Лінкольн запропонував, щоб містер Мандерс дав йому ще буквально кілька секунд, і тоді вони підуть назад разом. Сторож погодився і вийшов.