роджер бевінс ііі
Катастрофа.
преподобний еверлі томас
Вони зовсім не поспілкувалися.
ганс воллмен
Не трапилося ще нічого такого, що могло б піти хлопцеві на користь.
роджер бевінс ііі
Він так і не ступив уперед.
ганс воллмен
Далі стояв, спершись до стіни; видно, його скував страх.
преподобний еверлі томас
Та тут ми побачили, що то ніякий не страх.
Стіна за ним розрідилася, з неї полізли пагони, і чотири чи п’ять уже обхопили його за поперек, утворивши огидний зелений пояс, який не давав йому ступити й кроку.
роджер бевінс ііі
Щоб його звільнити, нам потрібен був час.
ганс воллмен
Нашого добродія треба було будь-що якось затримати.
преподобний еверлі томас
Ми з містером Бевінсом перезирнулися.
ганс воллмен
Що тепер робити, нам було зрозуміло.
роджер бевінс ііі
Цією здатністю ми володіли. Здатністю переконувати.
ганс воллмен
Уже це робили, ще й години не минуло.
роджер бевінс ііі
Містер Бевінс був молодший і мав чимало (дуже сильних) рук; я ж був голий та ще й постійно стикався з наслідками своєї важкої недуги, а тому не надто годився для нелегкої праці, за допомогою якої можна було звільнити хлопчака.
Тож цього разу в містера Лінкольна я ввійшов сам-один.
ганс воллмен
LXIX
І, Господи Боже, як же кепсько було йому на душі.
Прощання він намагався скрасити хоча б на дрібку позитивним духом, щоб не покидати те місце у такому пригніченому стані: ану ж син якось це відчує (хоч і говорив собі, що той тепер там, де нічого подібного вже не відчувають); та його переповняли почуття печалі, провини й жалю, і знайти у себе в душі бодай щось іще було просто неможливо. Тож він і барився, сподіваючись, що до голови ось-ось прийде та чи інша втішна думка, на яку можна буде спертися.
Та жодна така думка чомусь не приходила.
Був пригнічений, ще сумніший, ніж раніше, та й змерз уже добряче, а коли спрямував помисли назовні, шукаючи втіху у своєму житті там, у підтримці задумів на майбутнє й у шані, якою був оточений, то втіхи не знайшов, радше навпаки: думали про нього, схоже, не так уже й добре, та й успіхів він сягнув зовсім не бозна-яких.
ганс воллмен
LXX
У міру того, як кількість загиблих усе зростала і сягала вже небачених висот, а печаль знай примножувалася, нація, яка до того мало що знала про жертви, почала звинувачувати Лінкольна у нерішучості та в помилках у провадженні воєнної кампанії.
Ларрі Теґґ, «Непопулярний Лінкольн: історія американського президента, якого лаяли найбільше».
Президент — ідіот.
«Записки Джорджа Б. МакКлеллана про Громадянську війну», за ред. Стівена Сірса.
Марнославний, слабкий, незрілий, лицемірний, невихований, неприємний у спілкуванні, а розмовляючи з вами, постійно тицяє вам кулаком під ребра.
Карл Сендберґ, «Роки війни» (з уст Шеррарда Клеменса).
Очевидно, особа вельми посереднього характеру, цілковито невідповідна поточній кризі.
Аллан Невінс, «Поява Лінкольна: пролог до Громадянської війни, 1859–1861» (з уст Едварда Еверетта).
Під час його промов усі тут мало не засинали. Коли він починав говорити, від бодай якогось поняття про велич не зоставалося й сліду.
Теґґ, там само (з уст конгресмена Чарлза Френсіса Адамса).
Безумовно, найслабший з усіх, кого будь-коли обирали [на цю посаду].
Клеменс, там само.
Залишиться у пам’яті нащадків як той, хто не вмів читати знаків часу, не розумів ні обставин, ні інтересів, притаманних власній країні… не мав здібності до політики; не розробивши жодного плану, підштовхнув країну до великої війни; припускався непрощенних помилок і врешті-решт, розгубивши всіх друзів, упав сам.
Теґґ, там само (з лондонської «Морнінґ Пост»).
Дев’ятнадцять місяців народ, відгукнувшись на ваш поклик, віддавав своїх синів, братів і чоловіків, свої гроші. І що отримав у винагороду? Ви бодай іноді усвідомлюєте, що спустошення, горе та печаль, які проймають сьогодні нашу країну, — це ваших рук справа? Що молоді хлопці, яких понівечили, покалічили, повбивали, які на ціле життя залишилися інвалідами, постраждали через вашу слабкість, нерішучість та нестачу моральної мужності?