LXXII
Ті моторошні дні повнилися жорстокими чутками: мовляв, хлопцеві можна було зберегти життя, просто хтось із батьків мав спонукати його дотримуватися певних правил.
Джеймс Спайсер, «Муки прерій: психологія Лінкольна».
Від одного маленького поні Віллі був у такому захваті, що хотів кататися на ньому щодня. Погода була мінлива, і тривале перебування просто неба призвело до важкої застуди, яка перейшла у лихоманку.
Кеклі, там само.
Чому, запитував дехто, дитина каталася на поні під зливою без плаща?
Спайсер, там само.
Ті з нас, хто знав дітей Лінкольна особисто і бачив, як вони ганяють навколо Білого дому, ніби пара якихось дикунів, засвідчать, що у житті тієї родини панував постійний бедлам, а любов до дітей там явно плутали з уседозволеністю.
«Випадковий Єгова: воля, зосередженість і великий чин», за ред. Крістен Тоулбранд.
У своєму домі [Лінкольн] не керував узагалі. Його діти робили все, що заманеться. Їхні пустощі він часто-густо схвалював і ні в чому їх не обмежував. Ніколи їх не картав і не хмурив по-батьківському чоло.
Вільям Г. Герндон і Джесс В. Вейк, «Життя Лінкольна».
Він завжди казав: «Мені до вподоби, що мої діти вільні — щасливі й не пригноблені батьківською тиранією. Любов — ось ланцюг, яким треба приковувати дитину до батьків».
«Інформанти Герндона», за ред. Даґласа Л. Вілсона та Родні О. Девіса (з уст Мері Лінкольн).
Ті діти стягували на купу книжки, порожні відра для попелу, обвуглені головешки, чорнильницю, папери, золоті пера, листи і т. д., і т. ін., а потім на тій купі витанцьовували. Лінкольн на це не казав ані слова, такий був неуважний і засліплений любов’ю до дітей, що їхніх вад просто не бажав бачити. Якби їм спало на думку надзюрити йому в капелюх, а потім вилити усе те в його черевики, то він тільки посміявся би: спритно ж вони це утяли, правда?
«Інформанти Герндона», за ред. Даґласа Л. Вілсона та Родні О. Девіса (лист до Джесса К. Вейка).
Вони могли гасати повз нього, ніби навіжені, бавитися у стрілецькі змагання, а він навіть голови не підводив від своєї роботи. Адже Лінкольн (відкладемо всю подальшу агіографію) був людиною амбітною — амбітною мало не маніакально.
«Вони його знали», за ред. Леонори Моргауз (з уст Теодора Бласґена).
У того, хто вважає, буцім Лінкольн спокійнісінько сидів собі, розправляв складки на своїй [адвокатській] мантії і чекав, доки його покличуть, уявлення про нього вельми хибне. Він завжди все прораховував і завжди планував наперед. Його амбіції — то був такий собі невеликий двигун, який ніколи не знав спокою.
Майкл Берлінґейм, «Внутрішній світ Абрагама Лінкольна» (з уст Вільяма М. Герндона).
Хтось подібний на мене — а я давно вже вирішив відмовитися від мирських устремлінь задля спокійніших домашніх та сімейних утіх і погодився, як наслідок, на менш бурхливе світське життя, — може лиш уявляти собі ті чорні хмари, які неминуче купчилися над головою, варто було бодай на мить замислитися про те, що все могло б скластися зовсім інакше, якби важливим домашнім справам приділяли належну увагу.
Норман Дж. Ґранд, «Мудрі слова та добірка листів від дідуся» (неопублікований рукопис за ред. Сімон Ґранд; використано з дозволу).
Самокатування батьків після втрати дитини іноді не має кінця-краю. Коли ми любимо, а об’єкт нашої любові — маленький, слабкий та беззахисний і тільки в нас шукає захисту, й коли такий захист через які завгодно причини виявляється недостатнім, то яка тут може бути розрада (виправдання, вибачення)?
Жодної.
Сумніви гризтимуть нас довіку.
І навіть якщо ми одні сумніви відкинемо, на їхнє місце неодмінно прийдуть інші, а потім — ще інші.
Мілленд, там само.
LXXIII
Осуд і провина — ось дві фурії, що оселяються у домі, де смерть забирає дитину так, як забрала Віллі Лінкольна; у цьому ж випадку осуду навколо було більше, ніж досить.
Епстейн, там само.
Критики звинувачували Лінкольнів у безсердечності: мовляв, доки Віллі хворів, планувати прийняття не варто було.
Брайтні, там само.
Навіть коли минув уже якийсь час, спогади про той урочистий вечір неодмінно змішувалися з болем.
Ліч, там само.
Побачивши, що Віллі стає щораз гірше, місіс Лінкольн вирішила відкликати картки із запрошеннями і відкласти прийняття. Містер Лінкольн натомість тримався думки, що картки краще не відкликати.