Але я тут уже так давно і така не щасна.
еліза трейнор
Я спробую, сказав я.
ганс воллмен
І зсередини потяга долинув вогнезвук, пов’язаний із явищем спалаху світлоречовини, — давно знайомий, та все одно моторошний, аж холола в жилах кров.
Потягом затрусило, свині заверещали.
Я кинувся на землю — на стару, добру, благословенну землю, яка зовсім скоро не буде вже моєю.
Потяг вибухнув. Навколо градом сипалися додолу сидіння, сипалися частини свинячих туш, сипалися валізи, газети, парасолі, жіночі капелюшки, чоловічі черевики, дешеві романи.
Звівшись на коліна, я побачив, що там, де раніше був потяг, тепер залишилася тільки страхітлива залізна огорожа.
А мені не залишилося нічого іншого, як піти.
Хоч речі цього світу все одно ніяк не хотіли мене відпускати.
Як-от, наприклад: зграйка дітей, які насилу пробираються вперед крізь косу грудневу заметіль; спалах сірника, яким по-дружньому діляться під вуличним ліхтарем, що трохи похилився після одного давнього зіткнення; висока вежа з завмерлим годинником, до якого навідуються птахи; холодна вода з бляшаного кухля; сухий рушник на спині, з якої щойно стягнули мокру після червневої зливи сорочку.
Перли, ганчірки, ґудзики, торочки на килимку, піна на пиві.
Хтось бажає тобі добра; згадує, що треба тобі написати; зауважує, що ти геть не у своїй тарілці.
Смертельно-червона печеня з кров’ю на тарелі; верхівка живоплоту під рукою, коли стрімголов біжиш, бо вже зовсім пізно, до школи, яка пахне крейдою і дровами, що потріскують у пічці.
Гуси вгорі, конюшина внизу, звук власного дихання, коли засапався.
Краплина в оці, яка розмиває розсипи зірок над головою; натерті плечі, на яких ніс санки; ім’я коханого, написане затягнутим у рукавицю пальцем на вкритому памороззю вікні.
Шнурування черевика; зав’язування вузла на пакунку; вуста, що припали до твоїх вуст; рука, що лежить на твоїй руці; кінець дня; початок дня; відчуття, що завтра буде новий день — як завжди.
Прощавай… тепер усьому цьому треба сказати: прощавай.
Крик гагари у темряві; судома в литці навесні; потирання шиї у вітальні; ковток молока наприкінці дня.
Якийсь криволапий пес гордо порпає задніми лапами траву, щоб прикрити своє скромне гівенце; скупчення хмар над долиною, що проривається упродовж однієї просякнутої бренді години; пил на пальці, яким сунеш по дощечці жалюзі, уже майже полудень, і треба прийняти рішення; ти бачив те, що бачив, і побачене тебе зранило, і вихід, здається, тільки один.
Скривавлена керамічна ванночка витанцьовує догори дном на дерев’яній підлозі; шкуринка помаранчі, що лежить у тій дрібненькій літній пилюці, зовсім не ворушиться від останнього, все ще недовірливого подиху; застромлений у приступі паніки у знайому розхитану балясину фатальний ніж, який мати (люба, прибита горем мати) впускає (а чи й кидає) згодом у тихоплинний, шоколадно-коричневий Потомак.
Усе це було не насправді, зовсім не насправді.
Та ні, все це справжнє, незбагненно справжнє, безмежно дороге.
І це, й усе інше почалося з нічого, ховалося у безконечному вариві енергії, та потім ми дали всьому цьому назву, й усе це полюбили, і таким чином подарували всьому цьому буття.
А тепер мусимо все це втратити.
Кажу це вам, любі друзі, перш ніж піти, у такому-от миттєвому вибуху думки, з місця, де час уповільнюється й урешті спиняється, а ми можемо відтак жити вічно в одній-єдиній миттєвості.
Прощавайте прощавайте проща…
роджер бевінс ііі
CIV
Керолайн, Метью, Річард і я лежали собі переплетені у своєму закапелку біля щогли з прапором: моя штуковина — в роті у Керолайн, Річардова штуковина — у неї в задниці, штуковина Метью — у мене в задниці, а штучку Керолайн ми розділили між ротом Метью та моїм вправним у ласках середнім пальцем.
містер леонард ріді
Схоже, ми проґавили всю забаву.
місіс керолайн ріді
Доки забавлялися собі самі.
річард кратчер
Та потім, коли гуркіт від усіх тих спалахів світлоречовини став уже надто набридливим…
місіс керолайн ріді
…у нас, чоловіків, почалася висячка.
містер леонард ріді
І продовжувати забаву стало вже проблематично.
місіс керолайн ріді
Тоді ми з Річардом та містером Ріді підтягнули штани, місіс Ріді обсмикнула спідницю та застебнула блузку, і ми вирушили повздовж огорожі глянути, що ж там за забава, хоч до нашої вона, звісно, так чи сяк не дотягувала.