Лиш не бога ошукати,
Господь знає теє,
І все наше господь знає,
Добреє і злеє.
Тілько господь з Петром-Павлом
Став на міст ступати,
Аж став мельник із-під моста
Як медвідь ревати.
«Рева й же ти, чоловіче! -
Господь йому каже,-
А у млині замість тебе
Нечистий заляже».
І той мельник ізмінився,
І медведем стався.
І на задніх тілько лапах
Людський знак остався.
А в млині його чортяки
Тютюн сушать, стелють,
І, як північ наступає,
На табаку мелють.
ХІV
Господь ходить в білім світі,
Іде коло ставу,
Аж чоловік на вершині,
Скошує отаву.
І що скосить - його жінка
Й діти забирають.
І відносять на горбочок,
Буду накривають.
І та буда незнати-що,
Людям сміх казати -
Блекотянії підпори,
Лободині лати...
«Що ти робиш? - господь каже.-
Помагай-бі, батьку!»
«А що ж роблю? та же бачиш,
Що будую хатку».
«Бійся бога, чоловічеі -
Став господь казати.-
Як ти будеш в сії хаті
Зиму зимувати?»
«Мені на зиму не треба,
Я і сю покину,
Тілько місяць маю жити,
Через місяць згину».
«Як же ж жінка твоя й діти?» -
Став господь питати.
«А я знаю? Може, підуть
До чужої хати».
І здихнув господь, і каже:
«Недобрії люде! ..
Не будете же ви знати,
Коли смерть вам буде...»
І сказав бог - віддалився,
Ходить понад ставом,
І от сонце спочиває,
Смеркне незабаром.
ХV
Розляглися скрізь тумани,
Закотилось сонце!
І приходить в село господь
Під їдно віконце.
І поглянув господь в хату.
В хаті - як годиться.
Не димить убога скалка,
Каганець блищиться.
Сам хазяїн кінець стола
Сидить, в кармазині,
А сусід стоїть, бідняка,
В сірії свитині.
Бідний плаче і ридає,
Багач, ні словечка.
Межи ними, як той каже,
Була суперечка.
І убогий, і багатий
Поле разом мали.
Разом вони обробляли,
Разом засівали.
І на щастя біднякові
Жито уродило,
А багатому все поле
Куколем заплило.
І відрікся багач поля,-
Боже, твоя воля! -
Да і каже: «Котре гарне,
То те моє поле...»
І зачалась межи ними
З того суперечка.
Бідний просить, бідний молить,
Багач - ні словечка.
Наостаток ніби зм'якнув
І бідному каже:
«Завтра нас сам бог розсудить
І поля покаже!»
XVI
Вбогий вийшов, а багатий
В опівнічку саму
Серед поля убогого
Викопує яму.
І садовить у ту яму
Дитя своє враже,
І соломою вкриває,
І до него каже:
«Гляди ж,- каже,- як спитаю,
Чиє сеє поле,
То ти крикни: «Твоє власне,
А бідного голе».
А убогий і не знає.
Рано поставали,
Позбирали всю громаду,
Коло поля стали.
І багатий ізняв шапку
І зачав питати:
«Скажи, боже, хто тут сіяв,
Вбогий чи багатий?»
«Ні, не вбогий, а багатий!» -
Голос одвічає,
А тим часом з-меж народу
Господь виступає.
Виступає й багачеві
Став він говорити:
«З сего часу син твій буде
Вічне землю рити».
І сказав усе народу,
Да і віддалився...
А народ поглянув в яму -
В ямі кріт лиш рився.
XVІI
Вгамувалися багаті
І не обдирали.
Лиш не сим, то другим люде
Бога прогнівляли.
Було святенько, неділя,
Дзвони задзвонили,
І до церкви на молитву
Каждого будили.
Добрі люде позбуджались,
Як годиться, вмились,
Надягнули, хто що має,
Богу помолились.