— Вогнесердова історія цілком правдоподібна, — спокійно озвалася Срібнострумка. — Нам же довелось покинути табір й укритися в цих кущах, коли вода знову почала підніматися, — пояснила вона Вогнесердові. — А коли ми прийшли по кошенят Мрячконіжки, то знайшли тільки двох. Ще двоє зникли. Ясла залило водою. Кошенят, мабуть, змило вниз до річки — туди, де ви їх знайшли.
Кривозір кивнув, і Вогнесерд збагнув, що ворожість Річкових котів поволі вщухала — усіх, окрім Чорнокігтя, який гидливо форкнув і повернувся до Громових вояків спиною.
— Що ж, у такому разі ми дуже вам вдячні, — нявкнув Кривозір, хоч і вельми неохоче. Наче йому боліла сама думка про те, що він може чимось завдячувати Громовим котам.
— Так, — нявкнула Мрячконіжка. Вона знову підвела очі, в яких справді сяяла вдячність. — Без вас мої кошенята загинули б.
Вогнесерд опустив голову, а тоді мимохіть запитав:
— Що ми можемо для вас зробити? Якщо ви не можете повернутися до табору, а через повінь їжі обмаль…
— Не потрібна нам допомога від Громового Клану, — гаркнув Кривозір. — Річкові коти і самі можуть про себе подбати.
— Не будь дурнем, — озвалася Сіротоня, зиркнувши на провідника. Вогнесерд відчув нову хвилю поваги до неї. Йому подумалось, що небагато котів наважилися б розмовляти із Кривозором таким тоном. — Щось ти аж занадто гордий став, — не вгавала старенька. — Як же ми себе прогодуємо під час відлиги? Риби ж немає. Ріка отруєна, сам знаєш.
— Що? — зойкнув Сіросмуг, а Вогнесерд був занадто приголомшений, щоб бодай подати голос.
— То все провина Двоногів, — пояснила їм Сіротоня. — Ще під час останнього новолисту річка була чистенька і кишіла рибою. А тепер її забруднило сміття Двоногів з того їхнього табору.
— І риба вся потруїлася, — додав Багношуб. — Коти, котрі їли ту рибу, захворювали. Я за час гололисту вилікував від болю в животі більше котів, ніж відколи став медикотом.
Вогнесерд витріщився на Сіросмуга, а тоді знову перевів погляд на голодних Річкових котів. Більшість із них уникали дивитися йому в очі, наче соромилися, що кіт з іншого Клану дізнався про їхні проблеми.
— То давайте ми допоможемо, — звернувся він до всіх. — Ми полюватимемо на своїх землях і будемо приносити здобич вам, поки не зійде паводок і ріка не очиститься.
Вимовляючи цю пропозицію, він уже знав, що порушує вояцький правильник, який вимагав безроздільної відданості власному Кланові. Синьозірка просто ошаліє, якщо дізнається, що він надумав ділитись дорогоцінною здобиччю Громового Клану. Але Вогнесерд не міг змусити себе просто так залишити інший Клан у скрутному становищі. «Синьозірка сама сказала, що наш добробут залежить від того, що в лісі є чотири Клани, — нагадав він собі. — Така воля Зоряного Клану».
— Ви справді так зробите? — повільно запитав Кривозір, підозріливо примруживши очі.
— Так, — нявкнув Вогнесерд.
— Я допомагатиму, — пообіцяв Сіросмуг, на мить зиркнувши на Срібнострумку.
— Тоді Клан дякує вам, — крекнув Кривозір. — Жоден мій кіт не зупинить вас на наших землях, аж поки спаде вода і ми зможемо повернутись до табору. Але після цього ми самі будемо про себе дбати.
Провідник повернувся і рушив до кущів. Коти сумирно рушили за ним, дорогою раз у раз озираючись на Вогнесерда і Сіросмуга. Не всі вони (Вогнесерд це ясно бачив), довіряли їхній пропозиції допомогти.
Останньою пішла Мрячконіжка, позводивши своїх малят на лапки і повівши їх угору схилом.
— Дякую вам обом, — промурмотіла вона. — Я цього не забуду.
Вогнесерд і Сіросмуг залишилися геть самі, коли всі Річкові коти розчинилися в хащах кущів. Коли друзі вже рушили униз схилом, назад до річки, Сіросмуг похитав головою, наче сам собі не вірив.
— Полювати для іншого Клану? Ми, певно, подуріли.
— А що ще ми мали робити? — заперечив Вогнесерд. — Залишити їх голодувати?
— Ні! Але тепер треба бути дуже обережними. Від нас лишиться вороняче їдло, якщо про це дізнається Синьозірка.
«Або Тигрокіготь, — подумки додав Вогнесерд. — Він уже підозрює, що у нас із Сіросмугом є друзі в Річковому Клані. І ми за крок від того, щоб він довів це».
Розділ 13
Був холодний похмурий ранок. Вогнесерд знехотя виповз із тепленького гніздечка і пішов будити Сіросмуга.
— Що? — Сіросмуг смикнувся і знову вмостився, прикривши хвостом носа. — Вогнесерде, забирайся.
Вогнесерд опустив голову і штурхнув широке сіре плече.