— Овва? — Тигрокіготь замовк, показово роззираючись у всіх напрямках, а тоді запитав: — Що ж трапилося з рештою вашого патруля? Та й хтось же мав вас відправити, — додав він, перш ніж Вогнесерд устиг відповісти. — Я вас не посилав...
— Та ми просто подумали... — несміливо почав Сіросмуг.
Тигрокіготь на нього навіть не глянув. Він нахилився так близько до Вогнесерда, що той відчував його гарячий, затхлий подих.
— На мою особисту думку, кицюню, ти щось забагато водишся з Річковим Кланом. Може, ти ходив туди шпигувати за ними — а може, ти шпигуєш для них. Ти на чиєму боці?
— Ти не маєш права мене звинувачувати! — Вогнесерд не міг стримати люті. — Я відданий Громовому Клану.
Тигрокіготь грубо загарчав:
— Тоді ти, звісно, не будеш проти, якщо я розповім Синьозірці про ці ваші походеньки. А тоді глянемо, чи вона вважає тебе відданим. Що ж до тебе… — він подивився на Хмарка, який намагався хоробро зустріти бурштиновий погляд воєводи, але все ж відійшов на кілька кроків. — Синьозірка наче ясно казала, що кошенятам не вільно самотою виходити з табору. Чи ти гадаєш, що правила Клану не стосуються тебе так само, як твого дядька-кицюні?
Хмарко не відповів, у його синіх оченятах відбився переляк.
Тигрокіготь повернувся і пірнув у хащі.
— Ходімо, нема часу. Давайте за мною, ви всі, — кинув він.
Коли вони прийшли до табору, Синьозірка сиділа біля підніжжя Високого Каменя. Їй саме звітував патруль у складі Білошторма, Довгохвоста і Мишошубки.
— Струмок вийшов із берегів угору аж до Громошляху, — долинули до Вогнесерда слова Білошторма. — Якщо вода не спаде, то на наступне Зборище ми просто не дістанемось.
— Та ж іще є час... — Синьозірка урвала мову, помітивши Тигрокігтя, що наближався до неї. — Так, у чому справа?
— Я тут привів тобі котів, — прогарчав воєвода. — Одне неслухняне кошеня і двох зрадників.
— Зрадників! — повторив Довгохвіст. У його очах, коли він глянув на Вогнесерда, спалахнув недобрий вогник. — Іншого я від кицюні й не чекав, — форкнув він.
— Годі цього, — наказала Синьозірка, в її голосі почулася нотка зневаги. Вона повернулась до патрульних котів. — Ви всі вільні.
Тоді провідниця звернулася до Тигрокігтя:
— Розкажи, що сталося.
— Я побачив, як малий тікає з табору, — почав Тигрокіготь, показуючи хвостом на Хмарка. — І це після того, як ти заборонила кошенятам і новакам виходити з табору без вояка. Я хотів його завернути, але коли піднявся на схил, то зрозумів, що він іде на запах.
Воєвода замовк, а тоді виклично глянув на Вогнесерда із Сіросмугом і продовжив:
— Слід вів до тих каменів, що зараз опинилися під водою, нижче від Сонячних Скель. Що ж я там побачив? Наших бравих вояків, — Тигрокіготь зневажливо виплюнув ці слова, — які поверталися з території Річкового Клану. Я запитав, що вони там робили, і мені наплели сім мішків гречаної вовни про воду, яка розлилась.
Вогнесерд уже був готовий, що Синьозірка розлютиться, але вона зберігала спокій.
— Це правда? — запитала провідниця.
Поки вони поверталися від броду до річки, у Вогнесерда було вдосталь часу подумати. Важко навіть уявити, які неприємності на нього чекатимуть, якщо він знову спробує збрехати Синьозірці. Побачивши її мудрість і зустрівшись із пронизливим поглядом блакитних очей, Вогнесерд збагнув, що повинен сказати правду.
— Так, ми можемо пояснити, але… — він зиркнув на Тигрокігтя.
На довгу-довгу мить Синьозірка заплющила очі. Коли ж провідниця знову їх розплющила, неможливо було сказати, про що вона думає.
— Тигрокігтю, далі я сама. Можеш іти.
Воєвода, здавалося, хотів спершу заперечити, але під пильним поглядом блакитних очей Синьозірки не наважився розтулити рота. Він коротко кивнув їй і рушив до купи свіжини.
— Ну а зараз, Хмарку, — нявкнула Синьозірка, повертаючись до білого кошеняти. — Чи відомо тобі, чому я наказала кошенятам і новакам не виходити поодинці?
— Бо повінь небезпечна, — похнюпившись, відповів Хмарко. — Але я...
— Ти не послухався мене, тож будеш покараний. Такий закон Клану.
На мить Вогнесерду здалося, що Хмарко почне вередувати, але малий просто схилив голову і тихенько нявкнув:
— Так, Синьозірко.
— Тигрокіготь наказав тобі допомагати старійшинам? Що ж, можеш робити це й надалі. Допомагати іншим котам зі свого Клану — велика честь. А тобі слід затямити, що слідувати волі Клану також велика честь. Тому йди і спитай старійшин, чи мають вони для тебе якусь роботу.