Хтось із котів тихенько зашипів, а Вогнесерд відчув нову хвилю страху. Порушити кордони Клану, з яким нещодавно воювали? Якщо Громових вояків спіймає патруль, то їх звинуватять у вторгненні.
Синьозірка спинилася просто у воді та глянула на Білошторма.
— Можливо, — визнала вона, — але доведеться нам на це наважитись — іншого шляху немає.
Провідниця знову рушила вперед, не залишивши своїм котам часу для заперечень. І вони всі пішли за нею. Вогнесерд плюхав по воді вздовж Громошляху просто позаду Білошторма. Тигрокіготь замикав процесію, виглядаючи потвор, які могли наближатися ззаду.
Спершу все було тихо і мирно, хіба що одна потвора проминула їх із протилежного боку Громошляху. Раптом Вогнесерд почув знайоме гарчання і плюскотіння потвори, що стрімко наближалась.
— Обережно! — десь із хвоста процесії заволав Тигрокіготь.
Вогнесерд завмер і притулився до низенької стіни, що тяглася вздовж Громошляху там, де він перетинав струмок. Темносмуг вибрався на верхівку стіни і завмер. На мить дивне світло потвори відбилося у смердючих водах, а тоді з-під лап бризнула хвиля, яка намочила Вогнесерда аж по самісіньке хутро на животі.
Коли потвора зникла, Вогнесерд здивовано виявив, що знову може дихати.
Коти перейшли на той берег потічка і побачили, що Білошторм мав рацію. Низинні угіддя Громового Клану на протилежному березі справді затопило. Їм не залишалось нічого іншого, окрім як рухатись далі вздовж Громошляху, аж поки земля не піде вгору.
Вогнесерд радо зійшов із твердого Громошляху і підвів голову, трохи відкривши рота. Його нюхові залози вразив гострий, кислий запах — запах Тіньового Клану! Вони вийшли Громошляхом геть із територій Громового Клану, і зараз від Зборища під Чотиридеревом їх відділяла смуга Тіньових угідь.
— Нам тут не місце, — неспокійно нявкнула Верболоза.
Якщо Синьозірка й почула це зауваження, то проігнорувала. Провідниця лише прискорилась, і усі, перейшовши на біг, рушили слідом за нею мокрим торфовищем. Дерев було небагато, а низенька трава не могла надійно заховати зграю котів. Серце рудого вояка шалено калатало — і не лише через швидкість подорожі. Якщо їх спіймають Тіньові коти, вони потраплять у халепу. Але Чотиридерево було недалечко, і хтозна, може, їм ще пощастить.
Раптом Вогнесерд запримітив темну тінь, що скрадалася попереду них із явним наміром перестріти Синьозірку, що йшла на чолі гурту. Слідом виринули нові тіні, і тиху ніч розітнув лютий вереск.
На якусь хвилю Синьозірка прискорила крок, наче сподівалася, що зможе виявитися швидшою. Тоді спинилася. Вояки також загальмували. Вогнесерд став, віддихуючись. Темрява навколо згустилася, а тоді з неї вийшли Тіньові коти зі своїм провідником Ночезором.
— Синьозірко! — зневажливо кинув Ночезір, зупиняючись перед Громовою провідницею. — Чому ти притягла свій Клан на наші землі?
— Через цю повінь ми не можемо дійти до Чотиридерева, — тихим спокійним голосом відповіла Синьозірка. — Ми не зашкодимо, Ночезоре. Ти ж знаєш, під час Зборища панує перемир’я.
Ночезір зашипів, прищулив вуха, а його шерсть наїжачилась.
— Перемир’я біля Чотиридерева, — вищирився він. — Тут нема ніякого перемир’я.
Вогнесерд інстинктивно став у захисну стійку. Тіньові коти півколом обступили Громових вояків, яких переважали кількісно. Вони, як і Ночезір, наїжачилися, люто б’ючи хвостами об землю. В їхніх ворожих очах відбивалося холодне світло повні. Вогнесерд знав: якщо вже дійде до бійки, то Громовий Клан опиниться не в найкращому становищі.
— Ночезоре, мені шкода, — нявкнула Синьозірка. — Ми б нізащо не прийшли на твої землі, не маючи на те вагомої причини. Будь ласка, пропусти.
Її слова ніяк не вплинули на Тіньових котів. Озвався тільки Попелюх, воєвода Тіньового Клану, який нагадував сіру тінь від місячного сяйва.
— Гадаю, вони прийшли пошпигувати, — тихенько прогарчав він.
— Пошпигувати? — тут уже Тигрокіготь пройшов наперед і став біля Синьозірки, втупившись у Попелюха. Голови двох воєвод майже торкались одна одної. — Що нам тут виглядати? Ми ж не біля вашого табору.
Попелюх закопилив губу, оголивши гострі як бритва зуби.
— Одне твоє слово, Ночезоре, і ми їх розтерзаємо.
— Ну спробуйте! — гаркнув Тигрокіготь.
Кілька миттєвостей Ночезір не відповідав. Вогнесерд напружився. Поруч із ним низько загарчав Сіросмуг. Мишошубка й собі вищирилась до найближчого Тіньового вояка, а блідо-золоті очі Піскошторми палали бажанням битися.