— Не думайте, що це кінець, — прошипів він. — Я ще буду провідником. І добре подбаю про кожного кота, який захоче піти зі мною. Темносмуже?
Вогнесерд витягнув шию, щоб побачити головного послідовника Тигрокігтя. Він навіть очікував, що ось Темносмуг устане і приєднається до воєводи, але ошатний смугастий котик не зворухнувся, згорьовано опустивши плечі.
— Я довіряв тобі, Тигрокігтю, — відмовився він. — Я думав, ти найкращий вояк у цьому лісі. А ти змовлявся із цим… цим тираном… — Вогнесерд знав, що мова про Хвостолома, — але і слова мені не сказав. І зараз хочеш, щоб я пішов із тобою?
Темносмуг демонстративно відвернувся, а Тигрокіготь лише знизав плечима.
— Мені потрібно було заручитися підтримкою Хвостолома, щоб налагодити контакт із волоцюгами. Хочеш сприймати це як щось особисте — що ж, справа твоя, — гаркнув воєвода. — Довгохвосте?
Довгохвіст нервово здригнувся.
— Піти з тобою, Тигрокігтю? У вигнання? — його голос стрибав. — Я — ні, я не можу. Я відданий Громовому Клану!
«А ще ти боягуз», — про себе додав Вогнесерд, відчуваючи запах страху, який залишив по собі Довгохвіст, пірнаючи у глиб юрби.
Уперше на морді Тигрокігтя промайнула непевність, коли один за одним його зреклися навіть ті коти, яким він довіряв.
— А що ж ти, Порохошубе? — допитувався воєвода. — Зі мною ти матимеш більше наживи, аніж будь-коли мав би у Громовому Клані.
Молодий брунатний вояк підвівся і пройшов повз котів, аж поки не став віч-на-віч із Тигрокігтем.
— Я рівнявся на тебе, — нявкнув Порохошуб чистим, гучним голосом. — Я хотів бути схожим на тебе. Але Рудохвіст був моїм виховником. Йому я зобов’язаний більше, ніж будь-кому іншому. А ти його вбив, — від тамованих горя й люті у нього затремтіли лапи, але він вів далі. — Ти вбив його, а ще зрадив Клан. Я радше помру, ніж піду за тобою.
Порохошуб повернувся й пішов геть. Коти, які уважно слухали цю розмову, схвально замурмотіли, а Білошторм прошепотів:
— Гарно сказано, юначе.
— Тигрокігтю, — втрутилась Синьозірка. — Годі цього. Зникни.
Тигрокіготь підвівся на весь ріст, його очі палахкотіли люттю.
— Я йду. Але я повернуся, будь певна. І помщуся вам усім!
Кремезний кіт пошкутильгав геть від Високого Каменя. Наблизившись до Вогнесерда, він спинився і востаннє вищирився.
— Що ж до тебе… — зашипів Тигрокіготь. — Тримай оченята розплющеними. Вуха тримай нашорошеними. Постійно озирайся. Тому що одного дня я тебе знайду, і стане з тебе вороняче їдло.
— Ти сам уже вороняче їдло, — відрубав Вогнесерд, намагаючись перебороти страх.
Тигрокіготь плюнув, тоді повернувся і пішов геть. Коти Громового Клану розступилися, пропускаючи його. Усі до одного проводжали поглядами колишнього воєводу. Великий вояк досі нетвердо тримався на лапах. Мабуть, рани сильно турбували його, незважаючи на трави Попелапки. Але Тигрокіготь жодного разу не озирнувся, поки його не поглинули хащі папороті.
Розділ 29
Спостерігаючи, як зникає з поля зору переможений ворог, Вогнесерд не відчував ані найменшого тріумфу. Дивовижно, але він шкодував про те, що сталося. Тигрокіготь був видатним вояком, його звершення могли б переповідати багатьом поколінням кошенят, якби все склалося не так, як склалося. Вогнесердові хотілося вити в порожнечу.
Довкола знову лунали голоси, коти занепокоєно перемовлялися одне з одним про те, що допіру трапилось.
— Хто ж буде наступним воєводою? — почув він запитання Вітрогона.
Вогнесерд глянув на Синьозірку. Чи не думає вона зараз зробити оголошення? Але провідниця тільки майнула хвостом біля Високого Каменя і зникла у своєму кублі. Синьозірка низько опустила голову, ледве переставляючи лапи, наче була хвора. Їй було явно не до оголошень.
— Думаю, Вогнесерд має стати воєводою! — заявив Хмаролап, вистрибуючи від надлишку енергії. — Він чудово впорався!
— Вогнесерд? — примружив очі Темносмуг. — Кицюня?
— А що поганого в тому, щоби бути кицюнею? — напосівся Хмаролап на значно більшого за нього вояка.
Вогнесерд хотів уже підійти до них, щоб розборонити, коли це між Темносмугом і новаком вклинився Білошторм.
— Ану досить, — гаркнув він. — Синьозірка повідомить нам про свій вибір до місяцепіку.
Вогнесерд трохи розслабився, коли Хмаролап попрямував до інших новаків. Він бачив, що його учень просто не може збагнути того, що допіру трапилося. Старші вояки, які добре знали Тигрокігтя, так дивились одне на одного, ніби стався кінець світу.