І тільки задовольнивши свої базові потреби, я знову взявся до щоденника. Як дивно: тримаю в руках насправді неймовірну річ, але якщо проживу з цим щоденником тривалий час, то він втратить свою магію. Я просто звикну до того, що він є, і все. Так само, як включаючи світло одним натисканням пальця, відправляючи комусь листа, якого людина на іншому боці земної кулі побачить за секунду, переміщаючись за кілька годин на тисячі кілометрів у інші країни та на інші континенти, перестаєш всьому цьому хоч трохи дивуватися, девальвуєш цінність цих речей до нуля, отримуючи негативні емоції лише за їх відсутності.
Я так і не розгадав цю найбільш незвичайну подію мого життя, але, здається, вже готовий почати наповнювати її споживчим інтересом.
Щоденник. Знайомство з Мариною
Це був мій перший день у фірмі. Той самий, коли відчуваєш себе чужорідним тілом і час від часу запитуєш себе: «Якого біса я тут роблю?» На вулиці бабине літо надихало бешкетним щебетанням птахів, теплим повітрям, трохи позолоченими, але свіжими осінніми барвами і все ще легким жіночим вбранням. З кожним вдихом я шумно втягував носом і вбирав у себе енергію цього ранку: його запахи і звуки, усмішки і гомін, шепіт листя на деревах і сонячні відблиски.
Увійшовши до будівлі офісу, я усвідомив, що ця приємна атмосфера залишилася позаду, — хребтом згори донизу мимоволі пробіг холодок, а плечі напружилися. «І чого ти переймаєшся?» — спитав я себе, але знав, що так просто страх перед невідомістю не відступить. Він минатиме поступово — з кожним новим днем, новими знайомствами і розумінням особливостей роботи.
Після офіційного представлення колективу, який чемно, але холодно дотримувався дистанції у відповідь на мої натягнуті вітання і жарти, я попрямував по кабінетах для вирішення всіх організаційних формальностей.
Йдучи коридором, я побачив її. Радше побачив її очі. Великі і мигдалеподібні, вони, здавалося, жили своїм незалежним життям на її обличчі.
Швидко вистукували по коридору високі підбори блискучих темно-коричневих туфлів. З кожним кроком пишна копиця темно-рудого волосся робила такий рух, ніби збиралася злетіти. Чубчик грайливо підстрибував, то відкриваючи, то закриваючи тонкі брови. Чорна спідниця міцно охоплювала стегна, а з кожним кроком дозволяла по черзі оглянути то одне, то інше обтягнуте колготками овальне коліно. На тонкий кавового кольору светрик був накинутий невагомий чорний жакет без ґудзиків. Права рука притискала до грудей аркуш формату А4.
Вона подивилася на мене — і її м’які вуста вигнулись у посмішці, а на щоках заграли бешкетні ямочки.
— Новенький, — ствердно тягнучи букву «е», сказала дівчина.
— Так, — відповів я на неіснуюче питання.
— Марина, — вона простягла вперед руку з тонкими довгими пальцями.
Я тримав у правій руці кулькову ручку, тому на якийсь час забарився, не знаючи, куди її подіти, потім ніяково, ледь не випустивши, переклав до кишені і нарешті простягнув свою руку в її бік. Наші пальці зустрілися, і я доторкнувся до м’якої теплої долоні. Деякі дотики чомусь залишаються в пам’яті довше, ніж інші, і цей виявився одним із них.
— Андрій, — назвався я.
— Доброго дня, Андрію, — вимовила вона, подивилася знизу вгору на мене, ковзнула поглядом, оцінюючи. Посміхнулася, знову загравши ямочками на щоках, і акуратно забрала пальці з моєї долоні.
Її ніготь легенько дряпнув мені шкіру на долоні. Вона швидкою впевненою ходою продовжила свій шлях, і ми розійшлися в різні боки.
Я попрямував до департаменту інформаційних технологій, де панував хаос із системних блоків, моніторів, плат, деталей і дротів. А потім повернувся уточнити свої дії у відділ персоналу. Там ми знову перетнулися з Мариною. Я махнув їй рукою і, підійшовши ближче, запитав:
— А ви в якому відділі працюєте?
Вона забрала свій аркуш А4 у менеджера з персоналу, уважно перечитала його й відповіла:
— Ось тепер вже, схоже, в жодному!
І дзвінко розсміялася.
— Сьогодні мій останній день, а ваш перший. Гарно вийшло, чи не так?
— Так, — відповів я, потім обдумав інформацію і додав. — Тобто, ні. Тобто…
Зам’явся, не знаючи, що сказати наразі єдиній людині в цій фірмі, яка мені, здається, одразу сподобалася. Проте пауза здавалася мені незручною, і я підбирав слова, щоби продовжити.