Петро деякий час розглядав п’ять безжиттєвих грошових купюр, провів Михайлову спину поглядом, натиснув у телефоні кнопку виклику і сказав:
— Уже довіз. Втомився як ніколи. Чогось таке відчуття, що краще б і не їхав сюди. Так, гаразд, вертаюся додому.
Повернувшись на трасу, він помітно повеселішав і з почуттям полегшення рушив додому.
А на Михайла чекав сірий коридор типової радянської лікарняної споруди. Заходячи в таке приміщення, пацієнт навряд чи міг би відчути прилив натхнення і радості. Втім, мабуть, такі приливи тут вважали шкідливим. Люмінесцентна лампа противно тріщала над головою, погрожуючи ось-ось перегоріти. Бабуся в запраному і заштопаному білому халаті, що проходила повз, запитала:
— Вам кого?
— Головного лікаря. Ми з ним домовлялися, — відповів Михайло.
Бабуся недовірливо оглянула його і показала дорогу до кабінету головлікаря.
Усередині кабінету його чекав сивий, втомлений життям, невпевнений у собі чоловік, який почувався незатишно у присутності столичного гостя. Майже з перших слів він заходився винувато скаржитися на погане фінансування і відсутність потрібних лікарні препаратів і умов. Михайло перервав його промову і попросив провести в палату.
У палаті стояло чотири ліжка, два з них були зайняті. Поруч із ними стояли крапельниці. Володя з Олею спали. Довге світле волосся Олі розметалося по подушці. Дихання було рівним, але обличчям періодично пробігало хвилюванням. Володимир же виглядав цілковито умиротвореним. Куточки його губ розійшлися в легкій усмішці.
Михайло постояв деякий час, переводячи свій погляд з одного обличчя на інше. Головлікар за спиною розповідав про те, що з дівчиною ніби все гаразд, усі органи в нормі, а у чоловіка ноги сильно обморожені.
Михайло підняв ковдру і оглянув ноги Володимира. З першого погляду зробилося ясно, що ситуація непроста.
— Добре, що ви приїхали, — зітхнувши, сказав головний лікар, — бо ми вже й не знали, що робити.
Йому було трохи не по собі від такого зізнання, і він відводив погляд убік. Михайло подивився на нього впевненим сталевим поглядом.
— Вранці робимо операцію, — у його голосі не чулося й тіні питання, він сказав це як щось само собою зрозуміле. — Я залишуся тут у лікарні на ніч. Де я можу відпочити?
Далі вже він віддавав указівки, говорив, які ліків необхідні до тих, що він привіз із собою. Часом головлікарю хотілося щось заперечити, перепитати, навіщо така поспішність, але він відчував невпевненість і, боячись виказати свою некомпетентність перед фахівцем із столиці, мовчав.
Вранці Михайла розбудив шум снігу, що зірвався з підвіконня верхнього поверху і вдарив у вікно. Він різко сів на ліжку. Потягнувся, покрутив головою, розминаючи заціпенілі м’язи шиї, із силою видихнув повітря і взявся вдягатися.
Перед тим як вийти з кімнати, він підійшов до вікна і глянув униз. Чистий незайманий білий сніг відсвічував у променях сонця.
«Надворі морозно», — подумав Михайло. Тіло пронизала холодна судома, наче мороз раптом відчувся у приміщенні. Він зіщулився і вийшов з кімнати.
Операція розпочалася о десятій ранку. Вів її Михайло, асистували місцеві хірурги. О п’ятнадцятій операцію завершили.
Володимиру ампутували обидві ноги. Відтепер він прикутий до інвалідного візка. Наступного ранку Михайло зазирнув до палати. Він хотів увійти, але, відкривши двері, зупинився. Він бачив, як Ольга схилилася над Володею і обсипає його обличчя поцілунками. По її щоках рікою текли сльози, а Володя заспокоював її:
— Нічого, люба, нічого.
— Як же так, як же боляче! — вимовляла вона. — За що ж нам так?
— Це мені випробування, це я винен, — спокійно відповідав Володя.
Він лежав під ковдрою, яка спадала вниз раніше, ніж можна було очікувати. Захоплені своєю бідою, вони не побачили Михайла, тож він зробив крок назад, відступив і тихо причинив за собою двері.
Михайло поїхав негайно, не показавшись на очі, не попрощавшись. Просто вийшов зі своїми речами, дійшов до центру Верховини, запропонував п’ятсот гривень за дорогу до Івано-Франківська першому ж таксисту, на якого натрапив, сів у машину, не чекаючи відповіді, і вимовив за всю дорогу лише на початку і в кінці шляху: «Це така ціна».
Потім Михайло всіляко відмовлявся від зустрічі з Володимиром і Олею. Він брався за найскладніші операції і проводив їх успішно. Його популярність як хірурга стала вельми значущою, люди пропонували величезні гроші за те, щоб їх оперував саме він.
А потім Михайло раптом запив. Напивався він до непритомності, і одного дня його серце не витримало.